13

(Ліка)

Його руки були всюди — саме ТАМ і саме ТАК, як мені подобалося.

На одну, лише на одну секунду я відчула дискомфорт від того, що мені почало здаватися, ніби я зраджую колишнього.

Це ж тупо, так?

Він кинув мене, незважаючи на рік стосунків, на плани, на майбутнє. Йому було все одно, тож і мені має бути так само! Але тіло настільки звикло до іншого, що зараз мозок реагував дивно: ніби маю право, а ніби зраджую того, кого кохала, з іншим — причому без почуттів.

Але рухи Богдана швидко змусили забути про все на світі.

І зараз, після всього, коли я лежала в нього на грудях, притулившись головою, я геть забула, як взагалі цілувався Денис.

А Богдан уже спав. Його обличчя було розгладжене та абсолютно спокійне. Рівне дихання заспокоювало мене, і я вмостилася зручніше, закинувши на нього ногу.

Він питав мене "чи за цим я приїхала".

Певно, він мав на увазі фізіологічну близькість. Але коли я відповіла, що саме цього і хотіла, я вже була не впевнена, що маю на увазі.

Зараз, лежачи отак на його плечі, вмостившись зручніше, закинувши ноги на його привабливе тіло, я настільки заспокоїлася, що відчула: це саме те, чого мені не вистачало останні дні.

Здавалося, що от зараз я зможу спокійно нарешті поспати.

Дивно, але виходить, саме поруч із Богданом я вперше нормально поїла і нормально могла заснути. Просто бути поруч, нічого не очікуючи, виявилось на диво заспокійливим.

Я м’яко поринула в сон. Навіть не поринула — провалилася.

І тим більш неприємно прозвучав ранковий різкий звук будильника на телефоні Богдана.

Трясця… наче ж сьогодні вихідний!

Може, просто вимкнути його? Справді, вимкну. Хай ще поспить. А я ще трохи полежу тут, у міцних чоловічих обіймах.

Але щойно моя рука потягнулася до телефону, як раптом Богдан відкрив очі.

— Спи, спи, я зараз вимкну його, не переживай. — я знову простягнула руку, щоб клацнути «відхилення», але, здається, чоловік не збирався далі лягати.

— Доброго ранку, Ліко.

— Доброго ранку…

Я посміхнулася, втім намагаючись не дуже дивитися йому в обличчя. Не хотілося, щоб він бачив мене такою розпатланою і невмитою. Треба швиденько піти й привести себе до ладу.

— Чому ти не лягаєш? Давай ще поспимо… — я торкнулася рукою щоки Богдана і ласкаво погладила.

— Я не можу. У мене сьогодні щільний графік.

— Який ще графік? Сьогодні ж вихідний... — поправила волосся. — Добре, я зараз швиденько відлучуся на п’ять хвилин, а ти нікуди звідси не тікай, Богдане.