11

(Ліка)

Ух!

Взагалі-то я сподівалася, що він скаже щось на кшталт: «Ми можемо якось домовитися», і я вся така випадково торкнуся його — і далі все піде як по маслу…

Але Богдан чомусь продовжував грати роль крижаного короля, тому мені не залишилося нічого іншого, як грайливо посміхнутися і засунути ложку з десертом до рота.

— А я сьогодні закопала у дворі під старим горіхом усі речі Дениса, — раптом захотілося мені поділитися.

Богдан підпер підборіддя рукою і розсіяно промовив:

— Справді?

Я завзято розмахувала ложкою з десертом:

— Ну, розумієш, це така психологічна практика — залишити минуле в минулому. Поховати, якщо можна так виразитися.

Чоловік всміхнувся, роблячи ковток зі своєї чашки:

— І як, поховала? Тобі стало від цього легше?

Я нахилилася трохи ближче до нього і задумливо протягнула:

— Навіть не знаю… Мабуть, треба, щоб пройшло трохи часу, аби зрозуміти, чи є ефект.

— А я думаю, це маячня. — він схрестив руки на грудях і пильно вдивився в моє обличчя. — Серйозні почуття так легко не зникнуть від того, що ти закопала якусь коробку. Якщо ти по-справжньому кохаєш, людина вгризається тобі прямо сюди. — він вказівним пальцем торкнувся своїх грудей, там, де серце.

Я трохи нервово хіхікнула:

— Ти так говориш, ніби сам про це знаєш не з чуток.

Він хмикнув і відкрив пляшку червоного, розливаючи по келихах:

— Давай не будемо про мене.

Вдячно взяла келих із його рук і зробила довгий ковток, щоб трохи зняти напругу. Чомусь мені здалося, що він не хоче говорити на цю тему, але я все ж зробила спробу:

— Ти теж когось кохаєш?

Очі чоловіка миттю звузилися:

— Я взагалі не думаю, Ліко, що кохання — це гарна та приємна штука. Коли людина кохає, вона стає занадто вразливою. А бути вразливим неприємно. Особливо коли твої почуття знаходяться в ненадійних руках. Набагато простіше просто бути самому і не наживати собі зайвих проблем під назвою «кохання».

Я заперечила:

— Але ж усе не обов’язково має бути так погано, як ти про це кажеш.

Богдан скептично підняв брову і саркастично зауважив:

— І це кажеш ти? Думаю, як мінімум твій приклад говорить про зворотне.

Мені раптом стало дуже незручно, і я швиденько згорнула тему:

— Не хочеш мені показати свою кімнату?

Він важко зітхнув і кивнув:

— Ходімо, покажу.

Поки ми підіймалися сходами, я роздивлялася все навкруги. Інтер’єр був витриманий у мінімалістичному стилі, і тим більше я здивувалася, коли побачила в його кімнаті розвішані діодні гірлянди по всій стелі. Це виглядало як кольоровий куточок у холодному сірому палаці.

— Ух ти… Вау! У тебе висять гірлянди?

Чоловік потиснув плечима:

— Мені чомусь здалося це затишним. Тому й повісив.

Я оглянула спальню: напівтемрява, велике ліжко… Здається, ідеальна атмосфера для тієї справи, заради якої я приїхала.

Вирішила не втрачати часу.
Плавно розвернулася до нього. Не роблячи різких рухів, підійшла і поклала долоні йому на груди.

Він одразу напружився, і тверді м’язи перекотилися під моїми руками.

Я ковтнула слину.

Чомусь мені різко перехотілося бути такою сміливою, як ще секунду тому. Але відступати було нікуди.

Він був високий, тому мені довелося стати на носочки, щоб дотягнутися до його губ.

Ну все. Була не була. Давай, Ліко… Не соромся — ти ж не дитина!

Я підтягнулася вище, міцно заплющила очі і торкнулася своїми губами його вуст...