10

(Богдан)

Повернувся з тренування пізно, тіло гуділо від навантаження, м’язи були приємно втомлені, а в голові — суцільна каша.

Поки стояв під гарячим душем, вода стікала по плечах і спині, я думав тільки про одне: це була помилка. Знову зустрічатися з Лікою — погана ідея.

Я надто холодно відповідав їй весь день саме для того, щоб вона відчепилася. Але вона все одно приїхала. Уперта...

Витерся рушником, натягнув сірі домашні штани і чорну футболку. Волосся ще було мокрим, коли почув дзвінок у двері.

Вона стояла на порозі з чарівною посмішкою — свіжа, наче щойно вийшла з салону. Очі блищали, губи злегка підфарбовані, а від неї пахло чимось таким солодко-жіночим, що я мимоволі зробив глибокий вдих. Коли вона потягнулася обійняти мене, цей аромат огорнув мене повністю. Я майже занурився носом у її волосся, відчув тепло її тіла і на мить захотів просто так постояти.

«Добре, — подумав я, стримуючи себе. — Лише один раз. Один вечір, а потім — кінець».

— Привіт, — сказав я спокійно, відступаючи вбік. — Проходь.

Вона зайшла, скинула пальто і знову посміхнулася, роблячи вигляд, ніби між нами не було двох днів холодного мовчання.

Я чекав, що вона почне питати: чому не відповідав, чому динамив, чому ігнорував. Але Ліка нічого не спитала. Поводилася так, наче все було в порядку. Наче ми просто зустрілися, як домовлялися.

— Хочеш кави? — запропонував я, ідучи на кухню.

— Так, з задоволенням, — відповіла вона м’яко.

Поки варилася кава, я намагався тримати дистанцію — говорив мало, мій голос був холодним.

— Ти займаєшся в тренажерному залі?

— Не тільки. Ще слідкую за харчуванням — треба виконувати норму білків, жирів і вуглеводів на день. У залі тричі на тиждень: силові вправи і кардіо.

Вона зробила зацікавлений вигляд, кивала, але я бачив — в цьому вона нічого не тямить. Та й не треба було. Її фігура і без будь-якого залу була просто витвором мистецтва: тонка талія, повні стегна, груди, які ідеально лягали під блузку. Я мимоволі ковзнув поглядом нижче і швидко відвів очі.

— А в тебе є щось солоденьке? — раптом спитала вона грайливо.

Я витяг з холодильника невеликий десерт, який залишився з учора.

Вона засміялася, нахилилася ближче, очі заблищали кокетливо.

— І як я маю за нього розплатитися? — запитала вона низьким голосом, красномовно дивлячись мені в очі.

Я відчув, як в одязі одразу стало тісно. Усе напружилося так швидко і сильно, що я ледве стримав подих. Вона сиділа навпроти, усміхнена, грайлива, злегка нахиливши голову, і навіть не підозрювала, що я вже уявляю, як стягую з неї усе, як притискаю її до кухонного столу і впиваюся в неї так, що вона забуває всі свої кокетливі питання.

«Ні на що натякати не треба, Ліко, — подумав я, стискаючи щелепу. — В мене і так уже все...напружене. Ти б дуже здивувалася, якби знала, що відбувається зараз у моїй голові. А надто — трохи нижче».

Я поставив чашку з кавою перед нею і відповів спокійно, майже байдуже:

— Просто їж. Десерт і так твій.

Але всередині все кипіло. Один раз. Тільки один раз. А потім я скажу їй, що це все, і що більше зустрічей не буде.