9

(Ліка)

Власне, Богдан не передзвонив навіть і на наступний день.

Я ніколи не вміла чекати: якщо я чогось хочу, воно має бути тут і зараз! Я завжди докладала максимум зусиль, щоб отримати те, що мені хочеться, якнайшвидше. Терплячість ніколи не була моєю чеснотою.

Можливо, написати йому в інстаграмі?

Прогорнула стрічку й побачила, що в нього нова сторіс. Здається, він влаштував привітання та невелике свято в офісі на честь дня народження якоїсь своєї підлеглої. Я миттю поставила реакцію «вогник» на фотографію й стала чекати, поки він напише в дірект. Але він не писав.

Тоді я не витримала і зробила це сама:

«Привіт. Як справи?»

Він був онлайн, тому я сподівалася, що повідомлення буде прочитано швидко. Але минуло вже півтори години, а відповіді не було. Відправила ще один «вогник», і нарешті довгоочікувана реакція:

«Привіт. Все норм. А в тебе?»

І це все? Якось дуже холодно.
Він динамив та ігнорував мене вже два дні, а тепер оце "норм"? Думаю, він заслуговує на ту ж саму монету.

Я хмикнула та вимкнула телефон не відповідаючи на його смс.

Відклавши гаджет подалі, вирішила трохи почекати. Хотілося бути незалежною та сильною, зайнятися чимось своїм. Але чомусь, несвідомо, рука сама постійно тягнулася перевірити інстаграм.

Трясця, якого біса?

Коли минуло приблизно дві години мого сильного та незалежного ігнору, я нарешті не витримала і кинулася до телефону:

«У мене все добре. Не хочеш сьогодні зустрітися?»

І знову у відповідь тиша. Година. Дві. Три. Все, мене це дістало. Я теж можу і вмію грати в цю гру!

Я розізлилася й вирішила плюнути на все та поїхати з Макарчиком до своєї подруги. Більше не чекатиму жодної відповіді. Не так уже мені й потрібно проводити з тобою час, Богдане, щоб отак бігати за твоїми штанами!

І саме тоді, коли я вже була розлючена, як фурія, і страшенно розчарована, мій телефон пілікнув, сповіщаючи про нове повідомлення.

«Не буду дивитися. Ні, не буду…»

Очі раз по раз ковзали до екрану. Трясця. Не буду. Але зрадницька рука вже схопила телефон і жадібно відкрила дірект.

«Я зараз зайнятий. Після роботи в мене тренування, звільнюся пізно. Якщо близько 23:00 тебе влаштує, тоді можемо зустрітися».

Жодного привітного смайлика. Жодного натяку на зацікавленість.

Моє зачеплене его шалено бунтувало і вимагало послати цього крижаного, беземоційного короля куди подалі! Але чомусь, справді не знаю чому, пальці самі собою натиснули:

«Добре, я приїду».

Я сама з себе була в шоці, коли вже через пів години опинилася у ванній.

Просто мені треба терміново відволіктися від того триндеця, що коїться в моєму житті. А Богдан чудово підходить на цю роль.

Вже сидячи в таксі, я дістала маленький флакон своїх улюблених парфумів і ще раз, про всяк випадок, пшикнулася.

Чомусь дуже хотілося, щоб від мене приємно пахло...