7

(Ліка)

Обережно відчинила двері, намагаючись не шуміти, але вони все одно зрадницьки заскрипіли.

Здається, сьогодні я спізнилася. Але все ж мала сподівання, що мама не лаятиметься на мене.

Моєму синові було три роки, і, окрім неї, залишити його було просто ні з ким. Тому вчора я попросила її побути з ним уночі, пообіцявши, що приїду вже рано-вранці.

Я знаю, як це виглядало зі сторони: ніби я мати-кукушка, яка залишила дитину з бабусею, щоб зустрітися з чоловіком. Але насправді все було не так. Я не тільки мати. Я жінка. Жінка, яка потребує особистого життя та кохання.

Що ж, цього разу не вийшло. Треба викарабкуватися зі стану овоча.

— Прийшла нарешті.

Мама, схрестивши руки на грудях, стояла біля дверей у домашньому халаті.

— Пробач, матусю, я трохи не встигла.

Мама важко зітхнула, пробігшись по мені поглядом, і сказала:

— Іди на кухню, я тобі там каву заварила.

Я вдячно обійняла її.

— Дякую, мамо, що посиділа з ним. Мені справді дуже треба було поїхати.

Погляд мами просканував мене наскрізь.

— Я дуже хочу, щоб ти була щаслива, доню. Але щастя будується не так.

Це було боляче. І справді зачепило.

— А як?

Вона поклала свою долоню на мою руку.

— Якщо ти потрібна чоловікові, він подолає тисячу кілометрів, щоб бути з тобою. Він зверне гори, він зрушить скелі — але зробить це. Ось таку людину я хотіла б для тебе. І коли прийде час, вона сама тебе знайде. Не ти ходитимеш і шукатимеш її, вмовляючи бути з тобою. Цей чоловік сам має з’явитися у твоєму житті.

Я посміхнулася, надкушуючи печиво.

— Якщо сидіти й нічого не робити, то можна чекати до сивого волосся.

— Як знаєш, доню, як знаєш. — вона знизала плечима. — Макарчик ще спить. Я вчора йому багато казок прочитала перед сном.

— Дякую, матусю, ти мене дуже виручила.

Щойно вона пішла, я дістала зі своєї сумочки колоду Таро, з якою не розставалася останнім часом.

Можливо, це безглуздо. Але я відчувала себе настільки розгубленою, що мені потрібні були відповіді. Хоч якісь.

Богдан…
Незважаючи на те, що вечір закінчився зовсім не так, як ми планували спочатку, мені дуже сподобалося. Я відчула себе захищеною. Вперше за останні два тижні мені було тепло — сидіти поруч із ним і не думати ні про що.

Звісно, це була не заслуга самого Богдана і не якісь там почуття до нього. Просто мені важко було бути на самоті, а він опинився поруч у потрібний момент.

Сподіваюся, він не образився на мене, що я заснула і між нами нічого не було. Мабуть, я просто втомилася і не помітила, як поринула в сон.

Думаю, у нас ще буде багато вечорів, щоб наздогнати те, чого між нами не відбулося вчора. У кінці кінців, кожного може «вирубити», тим паче в такий пізній час.

Чомусь мені захотілося розкласти карти.

Зовсім не тому, що я думала саме про Богдана. Просто щось усередині хотіло побачити, що на мене чекає.

Хотілося зрозуміти, чи вдасться мені повернути Дениса.

Я розклала карти і подивилася.
Випало: Смерть, Зірка і Туз Жезлів.

Смерть — радикальна трансформація, кінець етапу.

Всередині щось заболіло. Невже це остаточний розрив із Денисом? Невже він більше не повернеться до мене?

Зірка — поява сенсу, віри, внутрішнього світла.

Туз Жезлів — новий імпульс, ідея або пристрасть, яка запускає шлях. Коли після втрати чи перелому відкривається дорога, яка визначає майбутнє.

Розклад одночасно засмутив мене і схвилював — карти показували, що старе розірване остаточно.

Але… Також вони натякали, що зараз відбувається щось, що запустить нові, доленосні події в моєму житті.

І що ж це все означає?