5

(Ліка)

Попри всі мої очікування, Богдан не вийшов на вулицю зустрічати мене.

Довелося самій підніматися ліфтом до дверей його квартири, де він якраз відчиняв двері.

Вперше я бачила його у такому розв’язному вигляді: зазвичай його сорочка була ідеально випрасувана й застібнута до самого останнього ґудзика, а волосся — вкладене в зачіску.
Зараз же волосся було розтріпаним і трохи вологим, а сорочка із закатаними рукавами — розстібнута, відкриваючи рельєфні, тверді м’язи пресу.

Я нервово ковтнула і зробила крок до нього. Чи варто мені його зараз поцілувати? Чи краще цього не робити?
Я не знала.

Але він сам підійшов до мене і, наблизившись, торкнувся гарячими губами за вушком.

— Чудово виглядаєш.

Я ледь прошепотіла, почервонівши:

— Дякую. Ти теж.

— Проходь. Я дещо приготував.

Він люб’язно забрав пальто з моїх рук і повісив його в коридорі на вішак.

Трохи соромлячись, я пройшла всередину й опинилася у вітальні, де був наполовину накритий стіл: стояла пляшка з червоним та легкі закуски.

— Стоп. — Богдан різко зупинився. — Має вже бути готово. Я зараз.

Він розвернувся в бік кухні, а я не стрималася й пішла за ним. Побачила, як чоловік, не надягаючи рукавиць, дістає з духовки деко для випікання, на якому красувалася рум’яна курочка з підсмаженою соковитою картоплею.

— Це ти сам приготував?

Богдан кинув на мене швидкий погляд, проходячи повз із гарячим.

— А ти думала, що я тільки хатню робітницю запрягаю? Я не зовсім безрукий.

Він акуратно поставив форму з куркою на стіл і запросив мене до вечері.

— Хочеш, я ввімкну щось подивитися? Я не був упевнений, чи ти дивишся романтичні фільми, тому знайшов щось легке про супергероїв.

— Із задоволенням, — відповіла я, сідаючи.

Поки Богдан налаштовував проєктор, я дивилася на нього: впевнені рухи, міцні чоловічі руки, тіло… усе це виглядало привабливо навіть для досвідченого ока.

І коли його рука торкнулася мого коліна, я навіть трохи здригнулася.

— Пропоную випити за гарний настрій.

— Підтримую, — посміхнулася я.

Треба бути впевненішою. Треба грати. Я закинула ногу на ногу і грайливо зробила ковток.

Його очі потемніли. Рука на моєму коліні напружилася.

Чорт, це так ніяково. Я ніяк не можу забути, що це не сторонній чоловік, а той, якого я вже знала. Просто в іншому амплуа. Треба терміново відволіктися на щось інше, інакше я пропалю його поглядом наскрізь. Чому б не звернути увагу на те, що відбувається на екрані?

Поступово супергеройські пригоди справді захопили мене. Я так зацікавилася, що буде далі, що забула, навіщо я тут. Величезний екран проєктора створював ілюзію присутності, і в такому форматі спецефекти справляли потрійне враження.

Мені захотілося вмоститися зручніше, і я притулила голову до плеча Богдана.
Його гарячий подих біля вуха заспокоював мене. І раптом мені стало так тепло й приємно, що очі почали поволі злипатися. Можливо, це реакція на стрес: весь тиждень я майже не їла і не спала, перенервувала через розрив із тим бісовим Денисом.

Клянусь, я цього не хотіла.
Але я й сама не помітила, як почала дрімати… а згодом і зовсім заснула під діалоги акторів.

Ганьба.

Я приїхала переспати з чоловіком — і просто заснула.