4

(Ліка)

"Якщо ти хочеш нашої зустрічі — чекатиму тебе сьогодні о 21:00. Мій водій заїде за тобою."

Я витерла сльози й задумалася.
Чого я хочу від сьогоднішнього вечора?

Погодитися на побачення з одним із своїх прихильників, які закидували мене купою повідомлень в інстаграмі та «вогниками» на моїй сторі, здавалося дуже легким і невимушеним.

Водночас угода з Богданом здавалася мені все більш небезпечною та незручною...

Друг мого колишнього, який завжди сидів навпроти мене на спільних вечірках, який ніколи не дивився на мене як на жінку і жодного разу не натякав на щось більше, ніж просте людське спілкування…

Як я маю з ним лягати в ліжко? Як це взагалі буде?

Незрозумілий холодок проповз у моєму шлунку, вздовж ребер, провалюючись кудись вниз, а руки почали тремтіти.

Чому я відчуваю себе маленькою, беззахисною та дурною дівчинкою? Я ж впевнена в собі жінка!

Купа людей мають вільні стосунки. Чим я гірша? Нічого такого в цьому немає.

Нам просто обом потрібно було знайти когось, із ким можна відволіктися й приємно провести час без обтяжень. То чому б не скористатися цим?

Сьогодні хотілося бути надзвичайно привабливою. Це вперше за такий довгий час я буду настільки близько до іншого чоловіка.

Ця думка трохи збивала мене з пантелику.

Я звикла до того, як цілується Денис. Я звикла до того, як він торкається. Я звикла до того, який він під час «цього». А тут я маю розкритися перед людиною, до якої в мене немає жодних почуттів. Тільки розрахунок.

Але я ж не така. Зазвичай я була впертою однолюбкою, яка могла бути з чоловіком лише за наявності кохання чи принаймні закоханості.

А тепер… Що ж, люди змінюються. Можливо, і мені варто.

Це рішення однозначно збереже моє серце від когось, хто може знову спробувати його розбити, як Денис.

Хоча… що там ще розбивати? Одні уламки.

На тремтячих ногах я підійшла до свого гардероба.

Як я маю виглядати, щоб друг мого колишнього захотів мене? У сукні чи в джинсах? Нафарбована чи ні?

Звісно ж, нафарбована. Я маю бути сексуальною.

Повільно витягла свою улюблену чорну сукню й пішла у ванну, де ретельно привела себе до ладу: методично позбавила тіло від зайвої рослинності, використала свій улюблений крем і парфуми, обрала чорну мереживну білизну, крізь яку проглядалися деякі деталі моїх принад. Якби я була чоловіком — то не змогла б встояти перед такою.

Маленький наручний годинник показував двадцяту-тридцять. Водій уже мав чекати мене на вулиці.

Я взула туфлі й, схопивши сумочку, вийшла з квартири.

Щоки залило червоною фарбою від думки про те, що сьогодні мене торкатиметься саме Богдан. Але я змусила себе розслабитися й не зважати на всю дивність цієї угоди та на те, що має статися сьогодні ввечері в нього вдома.