2

(Богдан)

Я повільно підніс склянку до губ і ковтнув. Гострий жар ковзнув по горлу, але не змив того важкого, задоволеного тепла, що розтікалося в грудях.

Відкинувся глибше в шкіряне крісло, поклав ноги на край журнального столика і розслабився.

Ліка вже пішла, але її підбори ще відлунювалися в моїй голові — різкі, нервові, як і вся вона сьогодні.

«Що ти тільки що накоїв, Богдане?» — подумав я, і кутик губ мимоволі сіпнувся в холодній посмішці.

За спиною найкращого друга, який щойно її кинув, запропонувати їй своє ліжко...

Але сьогодні Денис, мабуть, святкує свою свободу в якомусь барі й навіть не підозрює, що я щойно забрав собі те, від чого він сам так легко відмовився.

Але ж забрав чесно — без жодної брехні, та без обіцянок.

Я крутнув склянку в пальцях, спостерігаючи, як бурштинова рідина грає під світлом настільної лампи.

Я ніколи не брехав собі. Кохання — це отрута. Воно робить людей слабкими, сліпими і, зрештою, дурними. Я бачив це занадто багато разів.

Ні. До мене ніхто не підійде настільки близько. Ніхто не матиме права вимагати від мене більше, ніж я готовий дати.

А фізіологічні потреби ніхто не скасовував. Тіло вимагало свого — гарячого, спокусливого, відданого.

І Ліка…

Я заплющив очі на мить, і передо мною одразу постала вона.

Ці повні губи, які тремтіли, коли вона ледь не розплакалася. Сльози, що блищали на віях, робили її очі ще більшими, ще вразливішими. Коли вона кидала мені в обличчя свій біль, її щоки пашіли, дихання було уривчастим, а блузка трохи розстебнулася від різких рухів.

Я вже уявляв, як ці самі губи будуть розтулені вже не від розпачу, а від стогону. Як її волосся розсиплеться по моїй подушці. Як вона вигинатиметься піді мною.

Але це тільки тіло. Нічого більше.
Вона була ідеальною для цього.

Приваблива, але не в тому стилі, що змушує чоловіків втрачати голову. Достатньо розумна, щоб не влаштовувати істерик. Достатньо розбита, щоб не шукати в мені «того самого». І достатньо горда, щоб спробувати тримати дистанцію.

Допив одним ковтком і поставив склянку на стіл з тихим стуком.
Якщо вона закохається — це будуть її проблеми. Я її чітко про це попередив.

Я не буду грати в лицаря, не буду витирати їй сльози о третій ночі й не буду пояснювати, чому не залишуся на сніданок. Я дам їй те, що обіцяв: повагу, безпеку і таку близькість вночі, після якої вона забуде, як звати свого колишнього.

А якщо почне вимагати більше — я просто зупинюся. Без драм і без пояснень.

Я провів пальцем по краю склянки.

«Ти мені підходиш, Ліко, — подумав я майже ніжно, але ця ніжність була холодною. — Саме така, яка потрібна. Гаряча, зла, і достатньо зламана, щоб не чекати від мене порятунку».

Я підвівся, застебнув піджак і кинув останній погляд на порожній коридор.
Завтра я напишу їй.

А сьогодні… сьогодні ще трохи посмакую цим відчуттям — я вчинив так, як хотів. І ніхто мені цього не може заборонити і надалі.

До чорта ті принципи. Денису вона все одно не потрібна.