Глава 29

- І то правда. Але ж домовитися з власником команди, це вже багато. А мені ще вам гроші за лікування повертати треба.
- Пропоную домовитися зараз. Якщо моя онучка буде з тобою щасливою, нічого повертати не потрібно.
- Дідусю, може ми обійдемося без умов?
- Ну якщо ти просиш. Добре, я поїду. З бабусею сама поговориш.
- Угу - Олег провів дідуся, поки я залишилася сидіти у вітальні.
- Чим будемо займатися?
- Особисто я дуже хочу на когось покричати. І шоколадний торт.
- Мені сходити в магазин?
- Краще не залишай мене саму.
- Все настільки серйозно?
- Я просто накручу себе, поки ти будеш у магазині, і потім влаштую скандал. Одного разу я навіть з дому пішла, бо зрозуміла, що абсолютно не права. Моя істерика дійшла до грані. Я просто сиділа на вулиці й ревіла години три.
- Значить, сьогодні я тебе нікуди не відпущу. Можемо замовити доставку або сходити в магазин разом.
- Підемо вдвох. Тільки кажу одразу: не нагадуй мені про гроші. Я купую усе сама, і це абсолютно нормально.
- Я постараюся до цього звикнути.
- У тебе іншого вибору не буде.
- Є, бос.
- Краще так не роби.
- З'їси мене?
- Угу.
- Зрозумів. На всякий випадок підготую рятівні обнімашки.
- Ти знаєш, що ти зараза?
- Ммм, чому це?
- Тому що з твоїх обіймів я не можу вирватися. Ти надто сильний для такої маленької мене.
- Ахах, це ж добре. Я тепер знаю, як тебе заспокоювати.
- Ми сьогодні за тортом підемо чи ні?
- Ідемо, ідемо, поки ти мене не з'їла.
Всю дорогу до магазину Олег тримав мене за руку. Це якось так заспокоювало. Ніколи не думала, що така дрібничка може допомогти мені почувати себе краще. Це прикольно. Коли ми зайшли в магазин, я відпустила Олега й швидко пішла у відділ з тортиками. Там мене чекало розчарування. По щоках покотилися сльози.
- Сонь, що сталося?
- Немає шоколадного - як же мене задовбали ці гормони. Реву, як дурепа. Олег міцно обіймає мене.
- Сонце, не плач. Ми зараз підемо в інший магазин і купимо тортик там.
- Як мене таку істеричку можна терпіти?
- Повір, ти зараз дуже мила. Очі від сліз стали ще красивішими. Губи, які ти кусаєш, від цього стають червонішими. Щоки вкрилися рум'янцем.
- Ти змушуєш мене соромитися.
- Я намагаюсь підняти тобі настрій.
- Пробачте, я випадково почув вашу розмову. Це вам - якийсь хлопець протягнув мені шоколадний тортик. - Я можу вибрати інший, а ви, здається, саме за ним прийшли - у мене мову відняло. Цей жест дуже милий.
- Дуже вам дякую. Для неї це справді важливо.
- Я помітив. Заради такої прекрасної усмішки не шкода віддати торт - я вже не слухала, про що далі говорили Олег з тим хлопцем. Просто мріяла взяти ложку і почати їсти торт. Саме тому я не чекала Олега й пішла на касу. Від наздогнав мене на вулиці.
- Ти чого втекла?
- Ой, я забула про тебе.
- Ха-ха, мабуть, мріяла про тортик.
- Угу. Про що ти з тим хлопцем говорив?
- Та так, не важливо. Ідемо додому чи хочеш погуляти?
- Краще повернемося в квартиру. Ти тільки після хвороби, а сьогодні дуже холодно. Не варто довго гуляти.
Маша:
Не впевнена я, що варто було погоджуватися на цю авантюру. Та якби не це, Соня довго думала б про те, як краще мені розповісти про її стосунки з Олегом. Аліса зайшла в палату й не одразу помітила мене. Звук прокручування ключа злякав її більше. Дівчина просила, щоб її випустили, тому я вирішила почати розмову, до того як прийде хтось з лікарів.
- Я психолог. Не бійся показати свої почуття мені. Я допоможу тобі розібратися. Тільки будь максимально щирою. Обіцяю, що ця розмова залишиться між нами.
- Хто ти? Як вони вмовили тебе прийти сюди?
- Тебе це хвилює?
- В принципі ні. Та все ж, навіщо ти тут?
- Cоня дуже за тебе переживає, вона вважає, що в тебе не все в порядку.
- Малявка лізе не в свої справи.
- І щось мені підказує, що вона має рацію.
- Та має - Аліса сіла на ліжко й прикрила обличчя руками. - Я сама собі не хочу зізнаватися у тому, що все погано. А може навпаки: переконую себе в тому, що все погано, коли воно не є так. Не знаю. Я заплуталась.
- Розповідай усе по-порядку.
- Заміж я виходила для того, щоб хоч якось допомогти Олегу. Видно було, що йому важко мене забезпечувати, грошей на себе в нього практично не було. Я відчувала якусь вину через це, так як працювати не могла, бо просто нікуди не брали. А тут знайшовся Паша - хлопець з багатої сім'ї, який готовий був на все, щоб завоювати моє серце. Ти перебивати мене не будеш? - після невеликої паузи запитала Аліса.
- У мене таких намірів не було. Я звикла спочатку слухати, а потім висловлювати свою думку. Та якщо тобі зручніше працювати у формі діалогу, можемо спробувати так.
- В принципі без різниці.
- Тоді продовжуй - Аліса важко видихнула.
- До того, що Паша постійно мене перебиває, я вже звикла. Та в нього багато інших недоліків. Спочатку він здавався ідеальним, дарував подарунки, квіти, з Олегом нормально спілкувався. А потім Пашу перемкнуло. Олег для нього став ворогом, я лише гроші викачую. І так останні три роки. Я терпіла. Думала, що вдалось його покохати. Та тепер розумію, що те, що здавалось високими почуттями, було звичайною вдячністю. І тут Паша знову змінився. Він став хорошим, чуйним. Мені вже здалось, що все добре, і я зможу знову звикнути до нього. Потім Паша почав розмови про дитину. А я не хочу народжувати від людини, яку не люблю. Здається, все...