Глава 28

- А ключ від палати ти де візьмеш?
- У прибиральниці.
- Думаєш, вона так просто тобі його дасть?
- Тут спрацює твоя улюблена психологія. Бабусі люблять романтичні історії. Просто потрібно правильно затуманити її свідомість.
- Ти страшна людина.
- Насправді, тут все просто. Вона мене питала, хто та дівчинка, яка зі сльозами на очах приїхала сюди разом зі мною.
- Мабуть, вона сказала, що ми гарна пара.
- Як ти вгадала?
- Я, здається, зрозуміла, про яку прибиральницю ти говориш. Вона мені те ж саме говорила.
- Значить, достатньо їй сказати, що це потрібно для того, щоб ми були разом.
- А ти знаєш, що обманювати старших людей недобре?
- Знаю, але ж це частково правда. Якщо в Аліси все буде добре, вона не буде зриватись на тобі.
- Думаєш, я для неї ворог номер один?
- Мені не хочеться тебе засмучувати, та, здається, так і є.
- Що ж, ніхто не казав, що буде легко...
Пройшло десять днів.
Сьогодні Олега виписують з лікарні. Аліса ніби погодилась прийти, і ключ нам вдалось випросити. Найлегше було домовитися з мамою.
- Сонь, ти чого? Все буде добре - побачивши, що в мене тремтять руки, Олег накрив їх своїми. Мені стало трохи спокійніше, та все одно залишилась певна тривога.
- Мені здається, що Аліса може не прийти.
- Єгор написав, що Аліса щойно зайшла в клініку. Головне встигнути замкнути двері.
- З цим я точно впораюсь. Сховайся, щоб вона тебе не помітила.
Коли Аліса зайшла в палату, я швидко зачинила двері на замок. Мамо, не підведи.
- Ей! Це що таке? Відчиніть, негайно! Що за жарти?! Олег, це зовсім не смішно.
- Не смішно те, що ти нещасна. Я хочу допомогти.
- Чим ти мені допоможеш, якщо зачиниш у лікарняній палаті?
- А ти обернись - тихо відповідаю я.
- Ти ще й зі своєю малявкою? Вирішили мені мозок прочистити? Хто вона? Психіатр?
Аліса притихла. Звукоізоляція тут непогана, тому ми не чули, що їй сказала мама.
- Сонь, дай мені ключ. Я тут постою, поки вони поспілкуються, а ви їдьте додому. Там на вас чекає сюрприз.
- Що ще за сюрприз? - не розумію, про що він. Це трохи лякає.
- Побачите. Ідіть уже.
- Зазвичай, сюрпризи Єгора не сильно приємні.
- Дякую, тепер я буду переживати ще більше.
- Все буде добре - Олег бере мене за руку, змушуючи усміхнутися.
- Хочеться тобі вірити.
Дорога додому була напруженою. Рятувало лише те, що Олег тримав мене за руку. Він всю дорогу дивився на мене, не відводячи погляду. У певний момент я почала соромитися й відвернулася до вікна.
- Така гарна пара, а всю дорогу мовчали. Посварились? - чому всі навколо включають режим психолога? Мене це вже бісити починає.
- Не сварились ми - даю водію гроші, виходжу з авто й гримаю дверима. Олег вийшов трохи пізніше, мабуть, вибачався перед водієм.
- Що з тобою? - хлопець хапає мене за руку, намагаючись зупинити.
- Бісять вони своєю цікавістю.
- Раніше тебе це не хвилювало.
- Тепер хвилює. Відпусти - Олег стискає мою руку надто сильно. На очах з'являються сльози. Чортові гормони.
- Здається, я зрозумів, у чому причина. У тебе "ці" дні? - киваю. Хлопець не відпускає мене. Замість цього міцно обіймає. Зустрічаюсь носом з його грудьми. Відчуваю, як шалено б'ється серце Олега, вдихаю різкий аромат його парфумів, за якими вже встигла скучити. Дивно, але мене це заспокоює. Одною рукою хлопець тримає мене за талію, а іншою пестить волосся. - Заспокоїлась? - не відповідаю. Схрещую руки на його талії, ще міцніше притискаючи до себе.
- Тепер можемо йти - після десятихвилинних обіймів я готова до будь-яких сюрпризів.
В квартирі тихо, ніщо навіть не натякає на сюрприз. У вітальні нас чекає дідусь. Цікаво, як він сюди потрапив.
- Добрий день, Віктор Богданович.
- Привіт, дідусю. Ти і є той сюрприз?
- Майже. Я хочу вас забрати до себе на кілька днів. Бабуся дуже хоче познайомитися з твоїм хлопцем.
- Вам не здається, що ще зарано для таких знайомств? Я, звісно, розумію бажання бабусі, та поки не готова до таких знайомств.
- Чому? Мене ж ти з Олегом познайомила.
- Ти ж і сам прекрасно знаєш, що це зовсім інше. Та й після того допиту, що ви Єгору влаштували, я взагалі боюся.
- Тут ситуація інша. Маші вже потрібно оприділитися зі своїм обранцем. Її хлопець має бути готовим до створення сім'ї. А вам з Олегом немає куди поспішати. Чи я помиляюсь? - дідусь подивився на Олега. В його погляді читалось запитання.
- Не помиляєтеся. Проте я погоджуся з Сонею, що поки рано. Дозвольте нам самим спочатку зрозуміти, що це був правильний крок.
- Добре. Я не буду на вас тиснути. Тільки знайте, що ми чекаємо вас у будь-який час. А тепер сюрприз. Швидше навіть невеличкий подарунок.
- Не тягни кота за хвіст - я просила дідуся про одну річ. І щось мені підказує, що саме це і є сюрпризом.
- Я спілкувався з одним хорошим знайомим, власником баскетбольного клубу. Він обговорив моє прохання з тренером. Коротше кажучи, тебе, Олег, чекають там через два тижні. Подивляться, на що ти здатен. Якщо покажеш себе з кращого боку, станеш членом команди.
- Ви зараз серйозно?
- Тобі здається, що я жартую?
- Ні, просто якось складно повірити в це. Я хотів сам досягти успіху, поступово.
- Хто ж тобі заважає це робити зараз? Ніхто не сказав, що тебе візьмуть у команду. Ти повинен сам зробити усе, щоб туди потрапити...