Глава 10

- Ти просиш у мене допомоги?
- Я взагалі-то через твого друга переймаюся.
- Що з Олегом?
- Не знаю. На дзвінки не відповідає, я переживаю.
- Він телефон у річці втопив. Спробуй йому в соцмережах писати, має відповісти з комп'ютера.
- Я писала. Він мовчить. Та й в мережу не заходить.
- Дивно, це на Олега не схоже. А що ти від нього хотіла?
- Секретна справа.
- Не хочеш, не розповідай. Я тобі скину адресу, якщо можеш, сходи до нього. У мене є певні здогадки, і якщо вони правильні, то Олегу потрібна підтримка.
- А якщо його вдома не буде?
- То я скину адресу ще одного місця, де він часто буває.
- Добре.
- Все-таки ти дуже добра.
- Що?
- Ну ти переживаєш за всіх і хочеш їм якось допомогти.
- Не можу пройти повз людину, якій може знадобитися моя допомога. Кидай адресу, поговоримо пізніше.
Соня:
Як тільки я дізналася номер будинку й квартиру, в якій живуть хлопці, одразу ж пішла туди. Не розумію, чому так переживаю за Олега. Можливо підсвідомість каже мені, що хлопець міг образитися на відмову. Тільки ж Олег ніби на таке не ображається. У нього стільки тих дівчат було, що одна відмова швидко загубиться в загальній купі. Стукаю в двері й чую бурчання за ними.
- Кого ще там принесло? Не дають побути на самоті. Єгор, якщо це ти, я придушу тебе подушкою вночі.
- Привіт - відчиняються двері, і я бачу засмученого хлопця.
- Соня? Що ти тут робиш?
- Ти не відповідав на дзвінки і повідомлення. Я вирішила, що щось сталося, і прийшла сюди.
- Заходь. Пробач, в мене тут безлад.
- Можу допомогти прибрати.
- О ні, не потрібно. Я потім якось сам. Проходь в кухню, можеш чай собі зробити. Я зараз прийду.
Заходжу в кухню і жахаюсь. Здається, Олег без Єгора буде жити в хаосі. Потрібно йому допомогти. Почну з посуду. Коли Олег повернувся, я вже вимила весь посуд і зібрала сміття.
- Я ж казав, що сам впораюсь.
- Пробач, я не стрималась. Ненавиджу безлад. Ти чай будеш?
- Буду. Бачу: ти вже тут освоїлась.
- Розповідай, що сталося.
- Чому ти вирішила, що щось сталося?
- Серце підказало - ця фраза звучала досить саркастично.
- Як мило. А я вже думав, що нікому не потрібен.
- Я ж бачу, що тебе щось турбує. Може ми з тобою недовго знайомі особисто, та я чула, що ти завжди веселий і позитивний. Зараз бачу зовсім іншу картинку.
- Просто ПМС.
- Не смішно.
- Після мамин синдром.
- Це як?
- Класна хвороба, правда?
- Олег, не потрібно зараз вмикати позитивного хлопця.
- Зустріч з мамою вибила мене з життя. П'ятнадцять років не з'являлася, а тут їй синок знадобився.
- Вона здала тебе в дитбудинок?
- Ні. Коли мені було тринадцять, а сестрі одинадцять, маму позбавили батьківських прав. Нас забрали в дитячий будинок.
- А через що її позбавили батьківських прав?
- Пияцтво. І за п'ятнадцять років вона зовсім не змінилася. Думаєш, їй потрібен я чи моя сестра? Гроші їй треба, а не діти.
- Мені дуже шкода.
- Ти все одно не зможеш зрозуміти, що це таке. Життя в дитбудинку іноді буває пекельним. Якби не Єгор, я б не витримав.
- Я все розумію - по щоці котиться сльоза, коли я згадую минуле.
- Ти чого?
- Я сама росла в дитячому будинку. До тринадцяти років. Мене врятували від найгірших років життя в дитбудинку. І я дуже вдячна людям, які це зробили.
- Тобто ти зараз живеш у прийомних батьків?
- Я не називаю маму прийомною. Вона дала мені те, чого рідні батьки не змогли дати. Взагалі я не люблю про це говорити.
- Прошу, не плач - Олег підходить до мене і міцно обіймає.
- Це всього лиш хвилинна слабкість. Зараз все пройде і я знову стану веселою.
- Пропоную замовити піцу і подивитись якийсь комедійний фільм. Надіюсь, цього разу ти мені не відмовиш. Ніяких підтекстів, просто дружній перегляд фільму.
- Я не проти. Тільки спочатку потрібно сказати Єгору, що з тобою все добре. Я швиденько зателефоную йому. Піцу замовляй на свій смак.
- Добре.
Виходжу на балкон і набираю номер телефону Єгора.
- З Олегом все добре. Даремно я хвилювалась.
- Чому ти мені так телефонуєш? Це ж дорого.
- Не страшно. Я просто хотіла сказати, щоб ти не переживав. Якщо хочеш, можу приглянути за твоїм другом.
- Він, мабуть, в квартирі безлад влаштував.
- Є таке.
- Ох, Олег, Олег.
- Не злись на нього, ми все приберемо.
- Головне, що з ним все добре, безлад не така вже й страшна проблема. Пробач, мушу йти на показ.
- Удачі. Бувай.
- До зустрічі.

Повертаюся в кімнату.
- А коли по плану Єгор має зустрітися з твоєю подругою?
- Через кілька годин. Вони зустрінуться на показі мод.
- Думаєш, Єгор підійде до неї?
- Маша сама до нього підійде.
- А як вона його впізнає?
- Маша знає Єгора довше, ніж я. Вона точно його ні з ким не сплутає. Навіть при тому, що я їй не казала, що на показі буде Єгор.
- Щось я не дуже розумію.
- Може колись розповім цю історію, але не зараз.
Я просиділа в квартирі хлопців до самого вечора. Олег і справді дуже веселий. Ми з ним добре посміялись над фільмами, та й не тільки над ними. Олег розповідав кумедні історії з життя, а я все не могла зрозуміти: правда це, чи він вигадує.
- Може тебе провести?
- Та я сама дойду, тут недалеко.
- Я просто хотів трохи прогулятися. Можна поєднати корисне з приємним. Буду спокійним, що ти нормально дійшла додому, і нагуляю сон.
- Ну добре. Ходімо...