Глава 6

- І звідки ти мене знаєш?
- Дивне запитання від того, хто був зіркою журналу.
- Ой, та коли це було. Сто років пройшло, всі давно забули.
- А я не забула. Це було сім років тому.
- Признайся чесно: ти неадекватна фанатка, яка за мною стежить?
- Я зараз скажу максимально чесно. Тільки не смійся.
- Тоді краще зайди здалека, я підготуюся.
- Можна і так. Дорога в нас довга. Точніше я можу повести тебе довшою дорогою.
- Я тільки за.
- Як ти вже зрозумів, це сталось сім років тому. Я була молодою і дурною - Маша щиро сміється. - Любила дівчинка гортати модні журнали, розглядаючи симпатичних хлопців. І був там один такий гарний, що фото його висіло в дівчини на стіні. Як би це абсурдно не звучало, та вона закохалась. Так, дівчинка закохалась у фото. Вона абсолютно не знала, що це за хлопець, який він. В інтернеті така інформація була у вільному доступі, тільки ця дівчина не хотіла вірити тим фактам. Вона довіряла лише власним очам. Саме тому доводилось просто милуватись фотографією та засинати під пильним поглядом хлопчика з плакату. І от пройшло сім років. Стоїть ця дівчина в чужій країні. Десятки людей навколо неї радіють життю. І лише один хлопець, що стоїть на мості в кількох метрах від дівчини, чомусь сумує. Той самий хлопець, що висів у неї над ліжком, знаходиться настільки близько, що не підійти до нього неможливо. Дівчина набирається сміливості й не знаходить кращих слів, ніж "Не підкажете, котра година?" А він просто відповідає, не думаючи, що за цим питанням ховається щось більше. Чудова історія, за якою можна зняти цілий фільм. Тільки-от зараз дівчинка виросла і розуміє, що закохатися у фото - це те ж саме, що кохати вигадану людину. Дитяча, ну не зовсім дитяча мрія збулась, і в свої двадцять п'ять дівчинка Маша може щиро посміятись над цією історією. Тільки вона хоче, що той самий хлопець, ім'я якого - Єгор, сміявся разом з нею.
- Мені здалось, що щойно я прочитав невеличку книгу. Ти дуже гарно розповідаєш - зачаровано дивлюся на Машу й посміхаюсь.
- Ні, ну так не піде. Розповідай, як тебе насмішити. Або розказуй, що тебе турбує.
- Нічого мене не турбує. Я просто зачарувався твоєю історією, а ще обіцяв не сміятися, хоч історія і справді кумедна.
- Значить не хочеш поділитися своїми проблемами? Коли розповідаєш щось незнайомій людині, стає легше.
- Я не готовий розповідати про те, що мене турбує.
- Не буду тиснути. Ми прийшли до першого пункту призначення - підіймаю голову й розумію, що ми знаходимося біля якоїсь вежі.
- Тільки не кажи, що ми підіймемось на вершину.
- Боїшся? - я не боюсь висоти. Лякає те, що на вершині я не зможу втекти. - Чому мовчиш?
- Я боюсь тебе.
- Що? - Маша сміється, а я почуваюсь максимально дивно й незручно. Вона просто платить за підйом, бере мене за руку й веде в напрямку ліфта. Менш, ніж за дві хвилини ми виходимо на оглядову платформу.
- Це неймовірно - від прекрасного виду на нічний Мілан я просто затамовую подих.
- Ось там знаходиться хмарочос "Піреллі". Якщо я не помиляюсь, це найвищий хмарочос Мілану. А ще звідси видно Міланський собор. Там арка Миру, а там - замок Сфорца.
- Я не встигаю за тобою.
- Пробач. Це моє улюблене місце. Звідси добре видно більшу частину міста. Я вирішила, що тобі тут сподобається.
- Мені й справді тут дуже подобається. Це краще, ніж дивитись на дивовижні споруди разом з натовпом. Не люблю людей.
- Це і є та причина, через яку ти не пішов у модельний бізнес?
- Так, це одна з причин.
- Можеш мене сфотографувати? - який же я радий, що Маша сама змінила тему.
- Звісно - руки моментально потягнулись до рюкзака, в якому, як завжди, лежить фотоапарат.
- Я думала, ти на телефон фото зробиш.
- Навіщо використовувати камеру телефону, якщо є такий крутий фотоапарат? Тобі фото з віддзеркаленням зображення чи без? Хочеш, щоб було видно нічне місто чи розмитий фон? Портрет чи фото в повний ріст? Може панорама?
- Стоп! Ти фотограф? Оце так поворот.
- Що тут дивного?
- Те, що ти все одно працюєш в сфері модельного бізнесу.
- Я якось і не задумувався про це.
- Фотку зробиш?
- Ти на мої питання не відповіла.
- Фотографуй так, як тобі подобається. Впевнена, що фотографії будуть крутими - це вона намагається додати мені впевненості? Чи просто мотивує? Коли я зробив кілька знімків, Маша підійшла ближче, занадто близько.
- Щось не так?
- Можна мені спробувати?
- Раніше такий апарат в руках тримала?
- Ні разу. Та й мені телефону вистачало.
- Тоді я тобі допоможу - даю камеру Маші. - Підходь до вікна.
- Куди саме?
- Обери місце, яке тобі найбільше подобається.
- Добре - Маша вибрала картинку, яка їй найбільше подобається. Стаю позаду неї й допомагаю направити камеру на потрібний ракурс.
- Отак буде круто. Тепер зміни режим.
- Як?
- Натискай оцю кнопочку, а потім колесиком докрути до потрібного режиму.
- А який нам потрібен? - кладу свій палець поверх пальця Маші й докручую до правильного режиму.
- Залишився один крок. Думаю з ним ти впораєшся сама.
- Натиснути на кнопочку в мене точно вийде. Тільки-от на яку - Маша сміється...