Глава 4

- Я б таку термінологію не використовувала, але виходить, що так.
- І який у тебе кінцевий план?
- Це поки що секрет. Можу тільки сказати, що ти в мене не один такий. Ахах, кролик.
- А тобі мама не казала, що ставити експерименти на людях не можна?
- Ні, не казала. Вона в мене сама психолог.
- Тоді все ясно. Удачі в експериментах.
- Ти не смійся. Коли мій експеримент закінчиться, ти будеш шокований.
- Вже боюся.
- Бійся, бійся. Олегу привіт.
Соня кинула слухавку. Я щось не дуже зрозумів про Олега. Потрібно буде в нього запитати.
- Щось ти швидко повернувся. Справи відмінились?
- Я в тапках вийшов на вулицю. Побачив аж в метро. Проїхав так дві станції - не можу припинити сміх.
- Як можна не помітити, що ти в тапках?
- Я був надто злий на тебе.
- Є питання.
- Яке?
- Звідки ти знаєш Соню?
- Яку Соню?
- Оцю - повертаю ноутбук екраном до Олега.
- Ааа. Так вона якийсь там експеримент проводить. Запитувала мене про те, який ти вдома.
- Соня не казала, звідки про тебе дізналась?
- Ти як мала дитина. Соцмережі - наше все. Не знаю, як вона на мене вийшла, але це прикольно. Я спочатку взагалі подумав, що Соня хоче мене склеїти, але вона сказала, що це якийсь психологічний прийом.
- І ти повівся?
- Коли дівчина так вміло використовує розумні фрази, важко не повірити.
- Все з тобою ясно.
- Класні фото. Надіюсь, що ти не збираєшся склеїти дівчинку таким способом.
- Ще вчора ти казав, що зустрічатися з ученицею - нормально. За умови, що їй є вісімнадцять.
- Я переосмислив свої слова і зрозумів, що ти мав рацію, і це абсолютно неправильно.
- Що з тобою? Ти свою думку ніколи не змінював. Невже й справді закохався?
- Ого, швидко якось ти мені повірив.
- Я поки ще не вірю, але будемо вважати, що ти почав мене переконувати.
- До речі, в тебе сьогодні фотосесія.
- Не зрозумів.
- Тебе запросили для зйомок у журналі.
- Я ж казав, що це все не для мене.
- Я знаю. Тільки там дуже круті умови. Якщо ти замовниці сподобаєшся, ми поїдемо на три дні в Мілан.
- Ти вирішив за мій рахунок поїхати відпочити?
- Не відпочити, а працювати.
- Я працювати, а ти з італійками розважатися будеш.
- Мені, як твоєму агенту, теж запропонували роботу. Зроби це заради друга. Мені гроші зараз дуже потрібні. На кафе, квіти, подаруночки.
- Ти точно Олег? Звідки ця вся романтична маячня?
- Дівчата все це люблять. Вони всі цього хочуть.
- А ти не дій примітивно. Романтика не полягає у грошах.
- А що як я скажу тобі, що в місці, де ми будемо працювати, буде дівчина, яка тобі подобається?
- Яка ще дівчина?
- Ма-ша.
- Яка ще Маша?
- Та сама, Єгор. Та, яку ти бачив біля таксі.
- Ти з Сонею заодно?
- Коли ти востаннє ходив на побачення? Років п'ять тому?
- Сім. Сім років пройшло з того моменту.
- Тільки не кажи, що ти досі про неї думаєш.
- Не думаю. Інколи згадую.
- Забудь. Ти розумієш, що потрібно жити в кайф. А де він? Я щось не бачу, що ти отримуєш задоволення від життя. А знаєш чому?
- Чому?
- Бо тобі не вистачає жіночої ласки.
- І де ж її взяти?
- Так тобі дається шанс. Не думаю, що це звичайний збіг. Не буває такого.
- Чому ви лізете в моє життя?
- Тому що сам ти боїшся зробити себе щасливим. Повір, що ми нічого поганого тобі не бажаємо.
- Будемо вважати, що ти мене вмовив. Коли фотосесія?
- Через дві години нас чекає замовниця. Вона з тобою поспілкується і тоді вирішить, чи підходиш ти для цього журналу.
- Смішно якось. Раніше зі мною ніхто не спілкувався. Кілька фотографій зробили, гроші заплатили і розбіглися.
- Все було не настільки серйозно. Якщо фотосесія пройде добре, з тобою підпишуть контракт.
- Олег, чому мені здається, що ти щось приховуєш? Який контракт? Ти ж знаєш, що...
- Якщо я розповім усе, ти одразу відмовишся.
- Ох, Олег, Олег, не знаю, чому я це роблю.
- Тому що потім будеш шкодувати, якщо не зробиш це зараз.
- Піду збиратися.
Дивно це. Та й я рідко погоджуюсь на зйомки для журналів. Тільки зараз мені це потрібно. Грошей ледве вистачає на життя, а курсами я багато не зароблю. Доведеться переступити через себе й погодитися на контракт, якщо мені його запропонують.
Соня:
Я сиджу в кав'ярні з подругою й обговорюю знайомство з Єгором.
- Щось у моїй голові підказує, що я не повинна втручатися в життя чужих людей. Але ж Єгор потребує допомоги.
- Соня, ти пам'ятаєш, чим закінчилась твоя остання допомога людям?
- Тут зовсім інша ситуація. Ти не знаєш усього плану.
- Може розповіси?
- Цього разу я діятиму сама. Ну майже сама.
- І що ж це за таємний помічник?
- Ой, краще тобі не знати.
- Він хоч симпатичний?
- Зовнішність ролі не грає, вона моєму ділу не допоможе.
- Значить симпатичний. Познайомиш?
- З якого дива?
- Ну тобі симпатичний хлопець не потрібен, а мені, можливо, пригодиться.
- Він тобі не підійде.
- Чому?
- У вас схожі погляди на життя, саме тому ви не зійдетесь характерами. Пробач, мені потрібно йти - цей Олег вже дістав своїми дзвінками. Один раз попросила допомоги, а він приклеївся, як марка до листа...