Глава 2

- Хіба що, в сторону мого будинку. Мама переживати буде, чому я затрималась.
- Ти від мене все одно ж не відчепишся?
- Якщо не пошлеш мене куди подалі, то не відчеплюсь.
- Ну тоді пішли - Соня взяла сумку, я зачинив студію, і ми попрямували до будинку дівчини. Я й не помітив, що надворі вже стемніло. Здавалось, що зараз година сьома, а виявилось, що десята. Тепер я відчуваю, що просто зобов'язаний провести свою ученицю.
- Так що сталося?
- Мене залишили в пологовому будинку. Мати народила і втекла. Батькові я, мабуть, теж не був потрібен, саме тому виріс у дитячому будинку.
- Співчуваю. Це напевно жахливо. Всі ці історії про сварки та бійки між дітьми в таких закладах викликають страх.
- Не все так страшно, як здається. Принаймні мене ніхто не зачіпав. Та й друг у мене там був, який не дозволив би нас ображати.
- А зараз він де?
- Надіюсь, що вдома, чекає мене - сміюсь. - Ми живемо разом. Вирішили, що так буде до першої серйозної сварки. Або поки хтось з нас не одружиться.
- Значить в дитбудинку навіть справжніх друзів можна знайти?
- Якщо врахувати те, що ми вже п'ятнадцять років дружимо, то, мабуть, можна.
- Круто. В мене друзів немає. Та й через оцю мою енергію і вміння лізти не в свої справи, зі мною мало хто хоче спілкуватися.
- По-моєму, нічого страшного в цьому немає. Хоча мені важко робити висновки, знаючи тебе кілька годин.
- Ми прийшли. Дякую, що провів. Зустрінемося в п'ятницю на наступному занятті. Бувай - Соня швидко сховалась за дверима під'їзду. Кумедна вона. Дивно тільки, що тема дитбудинку її зачепила. Мені навіть здалось, що вона готова була заплакати.
Соня:
Піднімаюсь сходами на п'ятий поверх і натискаю на вхідний дзвінок.
- Привіт.
- Сонь, ти чого так довго?
- Ми трохи заговорились і не помітили, як час пролетів.
- А що за хлопець тебе проводжав?
- Це вчитель. Нам просто в одну сторону йти треба було, от він і вирішив мене провести.
- Ти чого сумна така?
- Я хотіла сказати, що дуже тебе люблю - обіймаю маму й притискаюсь головою до її грудей.
- І я тебе, сонце. Їсти хочеш?
- Ні, дякую. Може ми краще фільм подивимось?
- Я б з радістю, тільки тут таке діло...
- Знову у відрядження їдеш? Коли?
- О шостій ранку.
- Тоді треба тебе вкладати спати.
- У тебе точно все добре? Може поїдеш зі мною?
- В мене все чудово. Просто Єгор розповів сумну історію, от і задумалась.
- Значить я можу залишити тебе саму?
- Звичайно. Все буде добре, не переживай. О котрій ти виїжджаєш?
- О п'ятій. Поки доберуся до аеропорту, поки туди-сюди. Якраз о шостій буду на реєстрації.
- Ясненько. Я з тобою поїду.
- Ти ж не прокидаєшся так рано.
- Нічого страшного. Заради тебе прокинусь, так ще й сніданок приготую.
- Знову бутерброди?
- Ти мене недооцінюєш. Завтра в нас по плану яєчня з салатом.
- І кава.
- Американо без цукру і без молока.
- Яка ж ти в мене все-таки хороша.
- Я навіть краща, ніж ти думаєш. Все, досить розмовляти. Швиденько в ліжко!
- Слухаюсь, мій капітан - мама демонстративно піднесла руку до скронь, після чого пішла в свою кімнату.
Єгор:
Будинок Соні знаходиться практично навпроти мого, тому додому я дійшов дуже швидко. Олега, як завжди немає вдома. Я вже навіть не дивуюся. Іду в свою кімнату й валюся на ліжко. План на сьогодні виконано, тепер можна виспатись.
- Скільки раз тебе просити не гримати дверима, коли повертаєшся додому? - майже криком говорю я, коли Олег завалюється в квартиру посеред ночі.
- Ти чого такий злий? Як пройшов перший день у ролі вчителя?
- Нормально.
- Тобто це в нас називається просто "нормально"?
- Що "це"?
- Бачив я, що ти з дівчиною гуляв. А казав, що не хочеш заводити стосунки з ученицями.
- Думай, що хочеш, а я просто провів дівчинку додому.
- На це "просто" була ж якась причина.
- Пізно було, от і провів, щоб сама ввечері не йшла.
- Ну-ну. Так я тобі і повірив.
- Слухай, Олег, ти мене вже дістав. Приходиш о п'ятій ранку, гримаєш дверима. Я спав взагалі-то.
- Бу-бу-бу. Я не винен, що закохався і гуляв півночі, думаючи про неї.
- Слухай, я знаю твою схему. Сьогодні гуляв, а завтра вона вийде з нашого душу.
- Ну чому ти не віриш у свого друга?
- Тому що я тебе надто добре знаю.
- Тоді я завтра тебе з нею познайомлю.
- О ні, я морально до цього не готовий. Піду прогуляюсь. Весь сон мені перебив.
- Іди, іди, освіжись.
Як же мене задовбали всі ці дівчата Олега. Натягую куртку й виходжу з квартири. Дивно, але я почуваю себе так, наче спав цілий день. Енергії хоч відбавляй. Гуляю вулицями району в пошуках місця для зйомки. Хочу зробити кілька фото сходу сонця. Осінь - чудова пора саме для таких фотосетів. Вдалині помічаю Соню ще з однією дівчиною. Не схожа вона на маму моєї учениці, може подруга. Ловлю себе на думці, що задивився на незнайомку. Вона дуже гарна. Настільки красива, що я не можу відірвати погляд. Потрібно буде запитати в Соні, хто це. Дівчина сіла в таксі й кудись поїхала. Соня ще кілька хвилин стояла і дивилась їй в слід. Ноги самі несуть мене в її сторону.
- Привіт. Теж не спиться?
- Єгор? Ти чому так рано гуляєш?
- Скажем так: мене друг вигнав з квартири, тому я вирішив погуляти й зробити кілька фото на сході сонця.
- Можна з тобою? Все одно вже не засну. А ще я знаю чудове місце. Там схід просто прекрасний...