Глава 1

Як же мені подобається стояти під дощем і вдихати запах мокрого асфальту. Краплі води охолоджують, заспокоюють і водночас налаштовують на правильні думки. Завтра важливий для мене день: вперше буду спілкуватися з групою учнів. Давно хотів спробувати себе в ролі вчителя, але все ніяк не наважувався. Та й часу не було. Перед першим уроком дуже страшно.
- Єгор, може не треба під дощем довго стояти? Простудишся, а потім доведеться урок відміняти.
- Не доведеться. Я чекав цього дуже довго.
- Впевнений, що тобі це потрібно?
- Може ви не будете кричати? Ніч все-таки. Люди в будинку вже сплять.
- Пробачте - з усмішкою кажу жінці з третього поверху, заходжу в під'їзд і піднімаюсь у квартиру.
- Ти не відповів на моє запитання.
- Так, мені це потрібно.
- Признайся: ти створив ці курси тільки для того, щоб знайти собі дівчину.
- Ох, Олег, Олег... У тебе в голові одні дівчата. Я курс створив для того, щоб передати свій досвід і знання молодшому поколінню. Невже ти думаєш, що я зустрічатимусь з дівчиною, на десять років молодшою?
- Кохання не знає віку.
- Може ти й правий. Тільки я не буду зустрічатися з дівчатками, які щойно закінчили школу.
- А я б зустрічався. Не бачу в цьому нічого поганого.
- А я й не сумнівався. Ти в нас взагалі не дуже перебірливий. До речі, дивно, що сьогоднішня так швидко пішла.
- Ой, як смішно. Ти ж знаєш, що це моя сестра була.
- Знаю. Я спати. Якщо знову захочеш поговорити зі мною про роботу, можеш навіть не починати. Моя відповідь однозначна.
- Ну і дурень. У тебе великі перспективи в модельному бізнесі.
- Мені це не подобається. Розмова закінчена! - зачиняю двері просто перед обличчям друга. Падаю на ліжко й дивлюся у стелю, намагаючись уявити завтрашній день. Все має пройти ідеально.
***
До початку уроку двадцять хвилин, я ще навіть встигаю випити чашечку чаю.
- Можна?
- Заходьте - переді мною з'явилась мила дівчина, невисока з рудим волоссям. Кімната одразу наповнилась радістю. На секунду мені здалось, ніби сонце впало з небес і освітило студію.
- Я на заняття.
- Ще є двадцять хвилин, можеш поки погуляти.
- А тут почекати можна? Я цей район погано знаю, боюсь заблукати - Єгор, не тупи. Це твоя перша учениця, потрібно з нею подружитися і тоді заняття буде не таким вже й страшним.
- Чаю хочеш?
- Ні, дякую. Можна запитання?
- Звичайно.
- Як вас звати?
- Може, обійдемося без офіційності?
- Окей. Як тебе звати? - вона усміхається, мабуть, зрозуміла, що я хвилююся.
- Єгор.
- Я Софія. Можна просто Соня. Мені здається, чи ти боїшся?
- Так помітно?
- В тебе не виходить це приховати. Хочеш пораду?
- Давай.
- Не бійся своїх учнів. Вони відчуватимуть твою невпевненість, і тоді уроки будуть не такими цікавими. Мама каже, що дітей боятися не можна: вони кусаються переважно тільки в період, коли зуби ріжуться - усміхаюсь. - Так краще. А взагалі раджу тобі перший урок зробити звичайним знайомством. Можна зробити всім чаю, купити щось смачненьке і просто поспілкуватися.
- Ти всім поради роздаєш?
- Я дуже дружелюбна й хочу всім допомагати.
- Ну тоді я за тортиком. Подивишся тут за всім?
- З радістю. Якщо що, я люблю шоколадний - Соня розсміялась.
- Запам'ятав.
В магазин я сходив дуже швидко. Коли повернувся в студію, то побачив, що вся група вже зібралась.
- Всім привіт. Мене звати Єгор, я ваш вчитель.
- Привіт. Нам Соня вже все розповіла - коли вона встигла? Кумедна дівчина.
- Ну якщо вступне слово вже озвучено, пропоную вам по-черзі назвати свої імена.
- Іра.
- Даня.
- Влад.
- Альбіна.
- Приємно познайомитись.
- Єгор, розкажи нам щось про себе.
- Вам справді цікаво?
- Нам так буде легше зрозуміти тебе й знайти спільну мову. Потім кожен з нас розповість щось про себе, і тобі також буде легше.
- Сонь, може ти допоможеш мені зробити чай, а потім будемо знайомитись.
- Добре.
- А нам що робити?
- Можете подивитись мої роботи, фотоапарати й іншу апаратуру. Тільки обережно.
- Де в тебе чай?
- Там, у тумбі. Сонь, звідки в тебе стільки енергії і ідей?
- Можна сказати, що в дитинстві моя енергія була придушеною, тому зараз вона рветься назовні. Мама навіть не знає, як мене втихомирити. Фотографія - це четверте хобі за цей рік.
- Тут, мабуть, вже я дам тобі пораду. Направ свою енергію в одне русло. Обери те, що тобі реально до душі. Те, що зможе стати майбутньою професією. Принаймні визначся з напрямком. У творчості ти завжди зможеш розвиватися. Від фотографа до моделі, від музиканта до актора.
- Десь я це вже чула. Здається, мама казала. Сьогодні зранку - усміхаюсь.                                             

- Мені теж так колись казали.
- Батьки?
- Ні. Я їх не знаю.
- Як так?
- Поговоримо про це іншим разом. Народ, чай готовий, налітайте.
Наступні кілька годин ми провели за розмовами. Порада Соні була влучною. Після того, як ми всі познайомились один з одним, напруга в атмосфері зовсім зникла. Тепер я почуваюсь більш впевнено. 

- Може-таки розповіси про батьків? Чи це болюча для тебе тема? - всі розійшлися, а Соня все ніяк не може заспокоїтися. Вона вже навіть увесь посуд вимила.
- Навіщо тобі це?
- Просто цікаво.
- Може прогуляємось?..