Розділ 7. Максим

Моя  чарівна фея пішла до бібліотеки. Вона робила так майже щоночі. Вночі міська центральна бібліотека не працює, та це не було проблемою для моєї феї. У мене ж самого були ключі та пароль від сигналізації. Для мене бібліотека була у вільному доступі. Мія завжди пробиралася в середину через третій поверх, де сигналізації не було. Вона про це дуже добре знала, оскільки мама однієї з її подруг працювала в цій самій бібліотеці впродовж багатьохроків. Я старався підкрастися непомітно, спостерігаючи за нею з-за книжкових стелажів. Перед цим я кілька хвилин милуватися як вона, під час процесу читання обраної нею книги, фарбувала собі нігті. Моя фея сиділа за столом заваленим книгами та розгляда свій манікюр під світлом настільної лампи. Її постійний супутник, чорний рюкзак, лежав біля її ніг. Коли я всеж наблизився до неї, впевнено поклавши їй на плечі свої долоні, то запитав з ігривими нотками в голосі:
- Ви заблукали, пані Вельнич?
Її відповіддю мені став блискавичний удар в груди. Я навіть не зрозумів, що сталося і як саме вона мене вдарила. На додачу, в мене полетів той самий стілець на якому вона сиділа. Сам я відлетів на кілька метрів, вдарившись о книжкову шафу. Мої окуляри злетіли з мене та розбилися. Шафі настав кінець, як і моїй чоловічій гідності. Мене ще вжитті ніхто так не жбурляв. Я валявся на підлозі наче овоч, поки вона повільно підходила до мене.
- А ви завджи так ззаду підкрадаєтесь, професоре Каданський? -зверхньо запитала мене Мія,  склавши свої руки на грудях.
- Так, моя феє... Я люблю  ззаду, - посміхнувся я їй крізь біль в спині та підвівся на ноги. Я помітив як швидко кліпали її чарівні оченята поки вона усвідомлювала мої слова. А потім... Потім вона ковтнула... Її дихання пришвидшилось. Повітря в бібліотеці повільно наповнювалось запахом крові. Я порізав свою праву долоню під час свого падіння і тепер поодинокі краплі крові забруднювали підлогу. Перевівши свій погляд на мою поранену долоню, Мія опустила руки і тихо промовила:
- Четверта негативна... Рідкісна...
Я бачив як вона ковтає слину і посміхався.
- Що сталося? Ти зголодніла, - запитав я її з хитрою посмішкою, - моя вампірочко?
Її здивуванню не було меж. Страх з'явився в очах моєї феї миттєво. Я, в свою чергу, підійшов до неї без жодного остраху. Дивлячись на неї зверху вниз я заговорив:
- Так, я знаю хто ти. І мені абсолютно байдуже... Ти моя. Моя чарівна фея. Просто дозволь мені кохати тебе. Прошу, не відштовхуй мене. Обіцяю - я не торкнуся тебе без твоєї згоди. Я зроблю так, як ти забажаєш, проте... Якщо ти коли-небудь покохаєш мене - це буде найкращий подарунок в моєму житті. 
- Ви все знаєте і не боїтесь? І як давно ви знаєте? - запитала вона дивлячись мені в очі.
- Мія... Я не дурний і досить спостережливий. Твоя, так звана, алергія на сонце має багато прогалин.... Твоє знання історії - наче ти була сама її учасницею... Двоє дівчат у шкільному підсобному приміщенні, яких знайшли непритомними і... знекровленими майже до смерті... Твій голодний погляд на мою сонну артерію... А головне - аби потратити в цю  бібліотеку ти застрибнула у вікно третього поверху. Ти практично злетіла з землі. Я вже совчу про те, як ти мене щойно відштовхнула... Моя маленька феє, ти досить не обережна.
- Ви хоч розумієте, що ви тепер у великій небезпеці?! Він вас вб'є!
Моя посмішка зникла. Мій роздратований голос залунав в бібліотечній тиші. 
- Хто? Твій батько? - я міцно стисник кулаки. - А він хіба тобі батько? Ви з ним навіть  не схожі.  Та й дивитися він на тебе не як люблячий татко, а як збоченець який щоночі жорстко тебе трахає! Мія, скажи, я правий чи...?
Вона швидко розірвала наш зоровий контакт і я просто не закінчив своє запитання. В цьому не було потреби.  Я вже знав відповідь. Вона настільки сильно стискала тканину своєї спідниці, що я чув як не витримують та рвуться нитки. Я впав перед нею на коліна та заглянув в її очі.
- Мія, прошу, ходімо  зі мною. Я не торкнусь тебе... Клянусь. Я допоможу тобі втекти. Допоможу тобі сховатись. Я просто хочу аби ти була щаслива. Зараз ти щасливою не виглядаєш... Я допоможу тобі зникнути. Все організую... Навіть я сам не буду знати де ти. Я не збираюся зазіхати на твою свободу. Хоча... я б дуже хотів аби ти була зі мною... я розумію все... я... я просто... я кохаю тебе.
В той момент я відчував себе  повним придурком, який заїкається наче десятирічний хлопчисько. Я вперше вжитті зізнався в коханні. З моєї голови вилетіли всі підготовлені заздалегідь речення. Вже місяць я носив обручку, яку я придбав для неї. Вона була виготовлена на замовлення. Я бажав аби моя чарівна фея вийшла за мене заміж, але... Якщо  я хочу, щоб вона була щасливою, то маю враховувати і її бажання і всі небезпечні фактори. Її безпека та щастя - понад усе. Головне, аби було добре їй. 
- Я зроблю так як ти хочеш, моя феє. Просто скажи, чого саме ти бажаєш. Я не хочу аби ти змінила одну золоту клітку на іншу. Як накажеш так і буде.
Я дістав зі своєї кишені піджака обручку з діамантом і простягнув її їй. 
- Це пропозиція? - запитала вона з посмішкою.
- Так... я... не думав, що це буде так важко. Я вперше зізнаюся у коханні і роблю пропозицію.
- Воно і видно, - розсміялася вона забравши у мене обручку. - Я подумаю над вашою пропозицією, професоре.
Я піднявся з колін, спостерігаючи як вона спокійно одягає обручку на свій середній палець правої руки. 
- І тобі справді байдуже, що я... ну... монстр? 
Її голос лунав не впевнено. Та це було останнє, що вона встигла у мене запитати перед тим, як я її поцілував. Через хвилину я розірвав наш поцілунок очікуючи на її відповідь.
- Ти не монстр, - тихо промовив я. - Ти моя чарівна фея.
Після моїх слів вона схопилася за мою краватку та притягнула мене до себе. Як тільки наші губи зустрілися в поцілунку я більше не стримував себе. Мої руки ніжно блукали по її тілу. Весь час я боявся, що вона отямиться і відштовхне мене від себе. Я чудово розумів, що вона вже далеко не невинна дівчинка, але всеж боявся зробити їй боляче. Я хотів аби їй було комфортно зі мною. З її реакцій, на мої дотики, я зрозумів - так, як я, до неї ще ніхто не торкався. Ніжно, делікатно, обережно... Я чув її стогони. Вона отримувала задоволення так само як і я. Мені не хотілося аби наш перший раз був в бібліотеці на столі, та все ж... Я не міг відпустити її просто так. Вже через хвилину я відчув яка вона солодка на смак... внизу. Доки я насолоджувався самим процесом я чув як тріщить край столу, який вона стискала лівою рукою від задоволення, та її швидке нерівне дихання. Я відчував, як сильно її права рука стискає моє волосся на голові притискаючи мене ще ближче. Під кінець, вона вигнулась дугою вигукуючи моє ім'я, і її тіло обм'якло. В її очав я прочитав здивування. Простеживши за всіма її реакціями я зрозумів дві речі. Перша - це був її перший досвід такого сексу. А друга...
- Міє, тільки не кажи, що ти вперше у своєму житті...
- Замовкни! - перебила вона мене, злізаючи зі столу. Мія швидко схопила свій чорний рюкзак і побігла до найближчого вікна. 
- Міє, зажди! - окликав я її. Вона блискавично застрибнула на підвіконня та, розгублено глянувши на мене, вистрибнула у відчинене вікно.