Розділ 5. Едуард

- Едуарде Павловичу, дякую вам. Ви собі не уявляєте наскільки сильно я вдячний вам за дружину. Ви просто чарівник! Ефект - мінус десять років. А який чудовий тепер у неї ніс!
Товстий придурок вже цілу годину розпинається у вдячності за пластичну операцію своєї дружини. Чесно кажучи, її вдячність, яку вона висловила шикарним мінетом, мені сподобалась більше. Пластична операція була досить вдалою для дружини бізнесмена, та дуже прибутковою для мене. 
- О! А що це у вас за маленька красуня на фото? Така гарненька, - звернув чоловік свою увагу на фотографію на моєму робочому столі. 
- Це моя... донька. Мія. Їй... майже дев'ятнадцять, - задовольнив я цікавість свого постійного клієнта.
- Вона прекрасна! У мене, доречі, є син її віку. Може вони могли б якось...
- Не думаю, - перебив я надокучливого щура, який починав мене бісити. 
- Але ж ви маєте розуміти, пане Вельнич, діти ростуть. Все життя ви її біля себе не втримаєте, - все ніяк не вгамовувався надокучливий щур, який вже три роки був моїм постійним клієнтом разом зі своєю дружиною.
- Вже дуже довгий час мені це досить непогано вдається. Я думаю, що їй  зі мною дуже  добре. У неї є все що їй потрібно. Повірте, вона повністю забезпечена.  А тепер пробачте мені, але сьогодні я закінчуючи роботу у себе в клініці раніше. У нас з донькою сімейна вечеря.
Я промовив це таким жорстким тоном, що мій клієнт вирішив нарешті відступити. Він швидко попрощався зі мною і вийшов з мого кабінету. Я поглянув на фото Мії у себе на столі. Воно було старе і потерте, хоч це і не сильно кидалось в очі. На ньому вона сиділа на диванчику у червоній вечірній сукні і виглядала такою дорослою та серйозною, що я, як завжди, не стримав посмішки. 
Я швидко зібрав всі необхідні документи для роботи вдома та прихопив заздалегідь підготовлену сумку-холодильник. Вже сидячи за кермом автомобіля я зателефонував своїй маленькій дівчинці. Вона не відповідала. Мене завжди це бісило та я намагався стримуватись. Швидше за все вона затрималась десь з подругами чи на додаткових заняттях. Моя маленька відмінниця завджи обожнювала навчатися. По дорозі додому я заїхав до ювелірного магазину аби забрати подарунок який я замовляв для Мії. Також я придбав для моєї красуні розкішний букет з темно-бордових троянд у квітковому магазині, який працював цілодобово. Вдома її не було коли я приїхав. Тож я вирішив почекати її на кухні та підготуватись до її приходу. Коли вона прийшла то на кухонному столі вже стояли два келихи з червоною рідиною та оксамитовий футляр з подарунком. Центр самого столу займав букет троянд. Для більш романтичної атмосфери я запалив декілька свічок. 
Коли вона нарешті прийшла, то мала трохи неохайний вигляд. На її білосніжний сорочці я помітив дві невеличкі червоні плями. Весь одяг на ній був вологий.
- Щось сталося? - запитав я витираючи бруд з її щоки.
- Ні, все добре, - запевнила вона мене. - Просто мій подвійний перекус був дуже, так би мовити, активний. Ще й під дощ потрапила...
Тоді я зрозумів чому вона не відповідала на дзвінок та не передзвонила - у неї був перекус.
- Я радий, що ти не голодна. Потрібно було зателефонувати мені і я б тебе забрав. Доречі, маю для тебе дещо особливе, - я підніс до неї заздалегідь підготовлений келих, водночас відпиваючи зі свого. - Це твоя улюблена, рідкісна - четверта негативна. Сьогодні прихопив з клініки. В холодильнику є ще. Я взяв з запасом. 
Вона випила весь келих залпом.
- Чим сьогодні займалась? - вирішив я почати невеличкий допит.
- Була на вечірніх підготовчих заняттях. Перед цим була вдома і просто читала. А перед цим дивилася американський фільм про те, як один хлопець запхав свій член в їжу. 
- "Американський пиріг"?
- Ні. "Сутінки".
Я не стримав сміх. Просто не зміг. Її ж вираз обличчя не змінився. Крижаний холод в її чорних очах нікуди не зник. 
- Для мене головне щоб твоя... - я затримав на хвилину подих, - "їжа" не намагалася у тебе нічого встромити. Ти знаєш, що я цього не стерплю.
- Це не дивно, - з раптовою усмішкою прошепотіла вона. - Ти нічого не любиш, та й взагалі любити не вмієш. 
Мене не зачепили її слова - вони лунали від неї не вперше... Я взяв оксамитовий футляр зі столу та відкрив його, демонструючи Мії намисто з перлів:
- Це тобі. З нашою річницею тебе, моє кохання. Я хочу аби ти одягла його. Для мене. Лише його... Без нічого... Зараз. 
- Тату, прошу, не зараз, - тихо промовила вона у відповідь на моє прохання.
- Годі!!! Я тобі не батько! Ми зараз самі! Тут нікого не має! Припини цю виставу! - ненажарт розлютився я, жбурнувши футляр з намистом на підлогу з усієї сили. 
- В очах всього суспільства ти мій батько, а я твоя донька. Все законно та офіційно, - тихим тоном промовила Мія і поставила порожній келих на стіл. - Тимпаче, найкращий подарунок мені ти зроби багато років тому. Моя вільна грамота висить у мене в кімнаті на почесному місці. А щодо твого прохання за намисто... Пробач, але мені здається, що у тебе достатньо сексу завдяки твоїм клієнткам. То чого ж ти хочеш  від мене, Ерасте? Тату...?
У мене просто дах завжди зносило коли вона промовляла моє ім'я... моє справжне ім'я. І я просто лютував коли вона називала мене татом наодинці. За один крок я наблизився до неї впритул дивлячись на неї зверху вниз:
- Я просто хочу, щоб ти мене кохала, Соломіє.
Спочатку вона посміхнулася а потім засміялася. Вона все сміялася і сміялася... Коли її сміх перетворився в істеричний регіт я схопив її за горло та з усією силою вдарив о холодильник вдавивши в нього верхню частину її тіла. Удар був достатньо сильний. Я почув як зламалися її кістки та череп. Вже за кілька секунд я слухав як її переломи зростаються. Я бачив як їй боляче і не міг відмовити собі у задоволенні аби її не поцілувати. У спробах звільнитися, вона била мене руками і ногами, та я не звертав на це уваги. Її удари поволі слабшали. Лівою рукою я розтібнув та витягнув ремінь зі своїх чорних джинсів. Ним я зв'язав їй зап'ястя, коли всеж нарешті відпустив її горло. Прихопивши з кухонного набору найдовший ніж я поволік Мію на стіл. В одну мить запалені свічки, келихи та букет троянд опинитися на підлозі. На столі лежала моя Мія а зверху над нею нависав я. Одним точним ударом я встромив кухонний ніж в дерев'яний стіл крізь обидві долоні Мії аж до самісінької рукоятки. Моя дівчинка кричала від болюта лютувала але, як завжди, жодного разу не заплакала. Вона не змінювала своїм принципам. Я швидко скинув з себе чорну сорочку  та розтібнув джинси. Одяг на ній я просто розірвав на ганчір'я. 
- Краще не рухайся. Інакше процес стане ще болючішим, - прошепотів я їй в губи. Одним різким поштовхом я увійшов у неї. З кожним новим поштовхом я усвідомлював наскільки сильно її хочу і що ніколи не зможу її відпустити. 
- Ніколи, - поштовх, - більше, - поштовх, - не смій, - поштовх, - мені, - поштовх, - відмовляти, - поштовх. 
Я кінчав у неї а вона просто дивилася в однуточку на стіні. Кухню заповнювали звуки моєї кульмінації та скрегіт її зубів. Її тіло завжди було немов натягнута струна коли я був з нею. Вона ніколи не дивилася мені в очі поки я її брав. Вона не плакала і не благала. Вона просто мене терпіла. Та я всеодно вірив, що коли-небудь вона всеж мене покохає. Просто потрібно ще трохи почекати.
- Ерасте, - ледь чутно промовила вона, - подаруй мені смерть.
- Моя маленька пані, ти помреш лише тоді коли помру я. Не раніше. Я просто цього не дозволю. Ти назавжди залишишся моєю. Ти завжди будеш  моєю улюбленицею. 
- Отже мені потрібно тебе вбити.
- Ти вже намагалася, - посміхнувся я їй і витягнув ніж зі столу, тим самим звільнаючи її руки. - У тебе це дуже погано виходить. 
Я зняв свій ремінь з її зап'ясть та зліз зі столу. Застібнувши свої джинси я допоміг їй підвестися. Її долоні за цей час повністю загоїлись. Я підняв з підлоги намисто з перлів і одягнув на неї. Вона стояла переді мною повністю оголена і... така прекрасна. Та в її очах вирувала лють. Боже, яка ж вона чарівна у своєму гніві! Як чарівно вона мене ненавидить! Я завжди радів, що вона хоч щось до мене відчуває. Байдуже, чи це гнів чи це ненависть... 
Моя маленька дівчинка повільно підняла мій букет троянд з підлоги. Вона міцно взяла його в праву руку і з усією силою почала мене ним бити по обличчю. Била вона, якщо чесно, дуже завзято. Всі бутони обсипались і від букету залишились лише голі закривавлені стебла. Вона зупинилася лише тоді, коли моє обличчя перетворилося на криваве місиво. Частина кухні була забризкана моєю кров'ю. Я відчував весь спектр болю, коли вона наносила удари, і сильний пекучий біль, який заполонив все моє обличчя коли рани почали загоюватись. Солодке відчуття... Вже за хвилину моє обличчя прийшло в норму. 
- Все? Ти заспокоїлась? Задоволена? - поцікавився я зі щасливою посмішкою, накинувши їй на плечі свою чорну сорочку. Її права рука ослабла і рештки букета впали на підлогу. Я підхопив її на руки і поніс в свою спальню на другий поверх:
- Тоді ходімо скупаємось. Я ще сьогодні з тобою не закінчив, моя маленька пані.