Розділ 4. Соломія

Я ненавиділа своє існування. У мене було все... і водночас не було нічого. Коли мене продали князеві Радовському я ще мала якусь маленьку надію на якусь піщинку щастя у своєму житті. Спочатку все йшло непогано. Але після однієї ночі з паном.... Я ніколи не забуду той біль. Я ніколи не пробачу йому жодного його вчинку. Майже щоночі він шепотів солодкі слова про кохання... поки ґвалтував мене. Я мала все: гроші, коштовності, сукні, навчання... У мене була власна величезна розкішна кімната... Він давав мені все. Але в очах людей я була звичайною панською хвойдою. Мене називали "вихованка" та "пані". Позаочі - повія. Інколи, до мене долітав заздрісний шепіт служниць. На їхню думку мені неймовірно поталанило в житті, адже "я купалася в розкоші". Князь Ераст Петрович Радовський був дуже  заможним поміщиком. В їхніх очах я була підступним хитрим дівчиськом, яке залізло до панського ліжка. Неначе у мене був вибір... Мене не питали, чого я хочу. Мене завжди ставили перед фактом. Мене зневажати і ненавиділи. Але одна подія всеж примусила всіх в маєтку замовкнуни назавжди.
Ця історія сталася коли князь поїхав на один день у справах. Одна з служниць, Катерина, яка щодня  приносила мені чай після обіду, пролила мені на руку окрім. Шкіра стала червоною та сильно боліла. Та найгірше те, що я знала - дівчина зробила це навмисно. Це була банальна дівоча заздрість. Але мене тоді не це злякало. Я розуміла, щойно повернеться  господар і побачить мою руку - Катерини нестане. Дівчина не усвідомлювала, що зробила смертельно помилку. Все так і сталося. Коли князь повернувся, то власноруч здер з Катерини шкіру живцем. Її благання та крики було чути всю ніч. Те, що від неї залишилось, просто викинули в ліс.  Від прекрасної молодої дівчинини залишились лише якісь жалюгідні шматки м'яса... Я це знаю бо князь сам мені показав її рештки... з гордістю та посмішкою на обличчі. Він вже давно став моїм власним монстром. В розумінні господаря тільки він мав право калічити свою власність. Я належала йому і тому лише він мав право завдавати мені болю. Він мене калічив і він же мене потім лікував. Яка іронія...
Випадок з Катериною всім запам'ятався на довго. Саме після цього князь оголосив всім, що я повноправна господарка в його маєтку і всі мають слухатись моїх наказів беззаперечно.
Пам'ятаю, одного вечора,  князь висік мене так, що шкіра розійшлася аж до кривавого м'яса. В цей момент він так сильно збудився, що кінчив навіть не увійшовши у мене. Я просто мовчки лежала і сподівалася що стечу кров'ю до смерті. Жодних слів вибачень чи прояву жалю... Та й навіщо вибачатися перед власною кріпачкою? Навіщо взагалі вибачатися перед худобою?
- Мені шкода, моя маленька пані. Я трохи перестарався, - почула я шепіт, поки лежала у власній крові на ліжку в покоях князя. 
- Ви збрехали, пане... Вам ніколи не буває шкода... Особливо, чогось незначного.
- Не кажи так. Ти важлива для мене. Ти це знаєш. Я зроблю для тебе все. Ти моя... назавжди. 
Тієї ночі він власноруч зупинив мою кровотечу та наклав шви. Я пам'ятаю кожен стібок та вузлик який він зробив - грубий, тугий і нестерпно болючий. Я просто лежала на ліжку і навіть не ворушилась.
- Ти знаєш - я кохаю тебе, - говорив мій господар спокійним тоном. Він сидів біля мене на ліжку і окуратно гладив мене по голові, час від часу перебираючи своїми пальцями пасма мого волосся. 
- Якесь... досить дивне у вас кохання.
У нічній тиші мій голос чувся втомленим хрипом.
- Я не вмію кохати інакше. Прийми це...
- Ні... Ви просто не вмієте кохати взагалі. Ви вмієте любити лише себе та біль. Вам не важливо чи робите боляче ви, чи роблять боляче вам... Головне що ви упиваєтесь цими відчуттями і отримуєте задоволення. Вам байдуже, що я відчуваю або чого хочу. Головне, що добре вам... Можливо у вас це пристрасть, залежить, хіть, бажання власності... Я не знаю! Але повірте мені - це не кохання. Так не кохають! Коханій людині не роблять боляче, особливо, коли їй це не подобається. А мені постійно боляче! І я це ненавиджу... Ви вбиваєте мене з середини. Ви ламаєте мене під себе намагаючись зліпити те, що потрібно саме вам! І вам абсолютно байдуже яка я насправді. Це, все що завгодно, але не кохання.
Я просто виплюнула ці слова з усім гнівом який в мені накопичувався місяцями.
- Я тебе почув, - напрочуд спокійно промовив господар і... пішов до дверей. - Ти подорослішала, моя маленька пані.