Початок і кінець

Я зайшла до лабораторії. Мені просто потрібно зробити вигляд, що я пишу реферат. От і все! А ось і вона.

-Доброго дня,- насунула окуляри на носа,- мені потрібно запитати Вас про дещо... 

-Так, слухаю. 

Після цього я відпрошуся до туалету, і ненароком опинюся в кабінеті з документами. 

-Я пишу реферат про професію мрії. Розповісте щось? 

-Так. Моя робота доволі складна, але лаборант - це доволі круто. Я... 

Вдалині побачила двох здорових чоловіків, схожих на головних. Треба підслухати їх розмову. Я підійшла ближче. Звісно, та жіночка теж. От халепа. Вона балакала, і балакала. Тепер стало краще чути тих здорованів. 

-Завтра доставка? Тоді я зв' яжуся з директором моргу. Вони повинні закінчити, - Що? Невже в моргу є лабораторія з вироблення наркотиків? Це вже цікаво. 

-Пробачте, а де тут туалет? 

-Зліва і по коридору. 

-Дякую.

Я хутко побігла. Головне, щоб та жінка забула про моє існування. А от і він. Тобто, не туалет, а кабінет. Я зайшла туди, поки нікого не було. 

"Що там?"- в навушнику гукнув дідусь.

-Ай! Не кричи, боляче! Вуха в'януть. Знайшла документи на здачу в оренду моргу. Уф, жах! 

-А що ще?

-Дізналася, що вони мають таємну лабораторію. Стривай, тут стільки паперів на кругленьку суму грошей! 

Я почула, як за дверима щось зашаруділо. Невже, хтось прийшов?! От халепа. Я сховалася у шафі. До кабінету зайшов той чолов'яга та ще якийсь молодий хлопець. Вони кричали, сперечались. Я тихенько сиділа у шафі. Тут,до речі,жахливий запах! Вони пішли. Я вилізла з шафи, і попрямувала на вихід. На щастя, ту жіночку не зустріла.

Частина друга. Ми приїхали до моргу. В машині сидів дідусь з кнопкою виклику спецназу. Або ж як я їх називаю :"Черепашки". 

Надвір вийшла молода жіночка в кругленьких окулярах. Вона була схожа на вчительку. Леся Іванчук ( її ім'я) підвезла до мене "каталку". Я туди лягла. Вона накрила мене простирадлом, і ми поїхали. В лікарні я перевдяглася у білу сорочку, а моє лице підпалювали синім кольором. Була б тут Анна! Вона любить усілякі жахастики. 

-Ну все. Далі сама. Поклич, якщо що,- пішла Леся Іванчук. 

Я продовжувала лежати. Стихло. Підвівшись пішла. На моїй сорочці була скрита камера. Дідусь повинен був засняти таємну лабораторію. 

-Іди вперед. Вона десь тут. 

Мій телефон задзвонив. От халепа! Мама. І що робити? Я скинула слухавку. Двоє охоронців почули мене. Вони почали наближатися. Я вмикнула свої акторські здібності. 

Почала потроху підходити до них, насунувши волосся на обличчя. Руки дрижали. Босими ногами підходила до них. 

-Я знаю про вас усе. Знаю... Ідіть сюди! 

Ви б бачили їх обличчя. Повтікали хто куди! Тепер залишалася таємна лабораторія. Я йшла вперед. Це вона. Двері відчинилися. З них вийшов чоловік. В нього була довга сива борода. Він подивився на мене. На щастя, я вже перевдягнулась в одяг лаборанта. 

-Чого стоїте?- звернувся до мене,- коробки чекають.

-Які коробки? 

-Понабирають працівників! Ось вони. 

Я узяла коробки з дуже " цікавою" річчю. Звичайно, понесла їх до машини. "Ну що там?"- спитав дідусь.

-Усе добренько. Несу об'єкт до машини.

Але от потрібно було так спалитися. Мене підслухав той чоловік. 

-А з ким ви ото балакали? 

-Що?- вирішила робити з себе дурнувату.- Та не з ким. 

Камера з халату випала, і впала до ніг того чоловіка. 

-Ти думаєш, що я дурний?! 

-Може, зовсім трішечки. 

Вдаривши його в живіт( або трохи нижче. Точно, не помітила), побігла до машини.

-Діду, викликай черепашок! - гукнула в навушнику. 

-Зараз. А що ти накоїла? 

-Не зараз!- я врізалася в прибиральницю. На підлогу посипалася наркота. 

Халепа! Пам'ять чоловіків біжуть за мною, тепер ще й мама дзвонить! Мені кінець. Я заховалася у кабінеті. В двері почали стукати. 

-А ну відчиняй! 

-Так, так зараз. Тільки людей почекаю! 

-Григоріє, там цейво... Поліція! 

Ура! Дідусь не підвів. Через декілька хвилин я вже була вдома. Мама читала нотації, що це справа не для підлітка. А бабуся гримала на дідуся. Ну чого вони? Справа ж вдалася. Тих типів затримали, але от фарба на обличчі ще довго не буде змиватись. Ех, що за життя? 

Зате, у Васі все гаразд. Він розповів, що в одному квесті усі об'єдналися. Але от для того, щоб закидати сніжками його і Анну. Адже, вони забули про призи. Але далі посидівши, і поговоривши, усі помирилися. Війна скасована! 

*****

Я дивилася у вікно. Хтось потарабанив по склі. Вася? 

-Що ти тут робиш? 

-Тебе хотів побачити. Ось,- простягнув квітку. 

-Ну і що мені з тобою робити? 

-Ко-ха,- не встиг сказати, як опинився в снігу догори дригом. 

Я засміялася. Може, дам шанс коханню? 

В двері задзвонили. Декілька годин тому я поверталася в минуле. Треба було завершити одну справу. Тато відчинив. На порозі стояла моя бабуся(татова мама).

-Сину, я... 

Але не встигла щось сказати, як син обійняв її.  Так, якийсь лист робить великі дива. Мама посміхнулась мені, і у вікні я побачила чиюсь тінь. То була та бабуся з села.... 

❄️❄️❄️

Дорогі читачі, дякую, що дочитали мою книгу. Сподіваюсь, що вам сподобались пригоди Уляни і її друзів. Гарного настрою, і усього найкращого!