Початок і кінець

Я зайшла до лабораторії. Мені просто потрібно зробити вигляд, що я пишу реіерит . От і все ! А ось і вона .

-Доброго дня,- насунула окуляри на носа ,- мені потрібно запитати Вас про дещо... 

-Так, слухаю . 

Після цього я відпрошуся до туалету , і ненароком опинюся в кабінеті з документами . 

-Я пишу реферат про професію мрії . Розповісте щось? 

-Так . Моя робота доволі складна , але лаборант - це доволі круто . Я... 

Вдалині побачила двох здорових чоловіків, схожих на головних. Треба підслухати їх розмову. Я підійшла ближче . Звісно, та жіночка теж . От халепа. Вона балакала , і балакала. Тепер стало краще чути тих здорованів . 

-Завтра доставка? Тоді я зв' яжуся з директором моргу . Вони повинні закінчити . - що? Невже, в моргу є лабораторія з вироблення наркотиків? Це вже цікаво. 

-Пробачте , а де тут туалет ? 

-Зліва і по коридору . 

-Дякую .

Я хутко побігла. Головне, щоб та жінка забула про моє існування . А от і він . Тобто, не туалет , а кабінет . Я зайшла туди , поки нікого не було. 

"Що там?"- в навушнику гукнув дідусь .

-Ай! Не кричи , боляче ! Вуха в'януть . Знайшла документи на здачу в оренду моргу. Уф , жах ! 

-А що ще?

-Дізналася, що вони мають таємну лабораторію . Стривай, тут стільки паперів на кругленьку суму грошей! 

Я почула , як за дверима щось зашаруділо. Невже, хтось прийшов?! От халепа. Я сховалася у шафі. До кабінету зайшов той чолов'яга та ще якийсь молодий хлопець. Вони кричали, сперечались . Я тихенько сиділа у шафі . Тут ,до речі ,жахливий запах ! Вони пішли . Я вилізла з шафи, і попрямувала на вихід . На щастя, ту жіночку не зустріла.

Частина друга. Ми приїхали до моргу. В машині сидів дідусь з кнопкою виклику спецназу . Або ж як я їх називаю :"Черепашки" . 

На двір вийшла молода жіночка в кругленьких окулярах. Вона була схожа на вчительку. Леся Іванчук ( її ім'я) підвезла до мене "каталку". Я туди лягла . Вона накрила мене простирадлом , і ми поїхали . В лікарні я перевдяглася у білу сорочку , а моє лице підпалювали синім кольором. Була б тут Анна ! Вона любить усілякі жахастики . 

-Ну все . Далі сама . Поклич , якщо що ,- пішла Леся Іванчук . 

Я продовжувала лежати . Стихло. Підвівшись пішла . На моїй сорочці була скрита камера . Дідусь повинен був засняти таємну лабораторію . 

-Іди вперед . Вона десь тут . 

Мій телефон задзвонив . От халепа! Мама . І що робити? Я скинула слухавку. Двоє охоронців почули мене. Вони почали наближатися . Я вмикнула свої акторські здібності. 

Почала потроху підходити до них , насунувши волосся на обличчя . Руки дрижали . Босими ногами підходила до них . 

-Я знаю про вас усе . Знаю ... Ідіть сюди ! 

Ви б бачили їх обличчя . Повтікали хто куди ! Тепер залишалася таємна лабораторія . Я йшла уперед . Це вона . Двері відчинилися . З них вийшов чоловік . В нього була довга сива борода . Він подивився на мене . На щастя, я вже перевдягнулась в одяг лаборанта. 

-Воно стоїте?- звернувся до мене,- коробки чекають.

-Які коробки? 

-Понабирають працівників! Ось вони . 

Я узяла коробки з дуже " цікавою" річчю . Звичайно , понесла їх до машини. "Ну що там?"- спитав дідусь .

-Усе добренько . Несу об'єкт до машини .

Але от потрібно було так спалитися . Мене підслухав той чоловік . 

-А з ким ви ото балакали ? 

-Що ?- вирішила робити з себе дурнувату,- Та не з ким . 

Камера з халату випала , і впала до ніг того чоловіка. 

-Ти думаєш , що я дурний?! 

-Може, зовсім трішечки . 

Вдаривши його в живіт( або трохи нижче . Точно, не помітила) , побігла до машини.

-Діду, викликай черепашок! - гукнула в навушнику . 

-Зараз . А що ти накоїла ? 

-Не зараз !- я врізалася в прибиральницю . На підлогу посипалася наркота . 

Халепа! Пам'ять чоловіків біжуть за мною , тепер ще й мама дзвонить ! Мені кінець . Я заховалася у кабінеті . В двері почали стукати . 

-А ну відчиняй! 

-Так , так зараз . Тільки людей почекаю ! 

-Григоріє, там цейво ... Поліція ! 

Ура ! Дідусь не підвів. Через декілька хвилин я вже була вдома . Мама читала нотації , що це справа не для підлітка . А бабуся гримала на дідуся . Ну чого вони? Справа ж вдалася . Тих типів затримали , але от фарба на обличчі ще довго не буде змиватись . Ех, що за життя? 

Зате , у Васі все гаразд . Він розповів , що в одному квесті усі об'єдналися . Але от для того, щоб закидати сніжками його і Анну . Адже, вони забули про призи . Але далі посидівши, і поговоривши , усі помирилися . Війна скасована ! 

*****

Я дивилася у вікно. Хтось потарабанив по склі . Вася? 

-Що ти тут робиш? 

-Тебе хотів побачити . Ось,- простягнув квітку . 

-Ну і що мені з тобою робити? 

-Ко-ха,- не встиг сказати , як опинився в снігу догори дригом . 

Я засміялася . Може, дам шанс коханню? 

В двері задзвонили . Декілька годин тому я поверталася в минуле . Треба було завершити одну справу. Тато відчинив . На порозі стояла моя бабуся ( татова мама) .

-Сину , я ... 

Але не встигла щось сказати, як син обійняв її .  Так, якийсь лист робить великі дива. Мама посміхнулась мені , і у вікні я побачила чиюсь тінь . То була та бабуся з села .... 

                                                        ❄️❄️❄️❄️❄️❄️❄️❄️❄️

Дорогі читачі, дякую , що дочитали мою книгу . Сподіваюсь , що вам сподобались пригоди Уляни і її друзів . Гарного настрою , і щасливих новорічних свят!