Повернення в минуле . Моя бабуся?

Мамі збрехала, що в селі лишила деякі речі. Дорога сильно змінилася. Стала слизькою . Тому ми далі йшли пішки .
-Уль? Не думаєш , що це доволі романтично?- спитав Вася.
У відповідь я буркнула . Він пришвидшився.
-Свіжа погода, пташки .. Це ж класно!
-Я зараз тобі дам класно! Куди теплий чай подів? Ми ж замерзнемо тут , у лісі !
-Ну... Забувся .
Я пішла далі. От і це місце. Стара карусель . Сідаймо!
-Холодна . Давай я тобі підстелю?
-Вась, ми тут не відпочивати прийшли . Залазь.
Ми сіли . Карусель потроху почала розгойдуватись . В мене почала паморочитись голова. Дивимось у дзеркало ! Я потроху почала бачити своє відображення . Вмить все щезло. Опинилася у старій кімнаті . Бабусина? Ні , точно не її. Це місце для мене не знайоме. Стара жінка сиділа біля кабміну . Там потріскувало дерево . Вона тримала фотографію мого тата, тільки маленького. А поряд двоє дядьків-близнюків . Хто вона?
На диво, жіночка не бачила мене. Вона витерла хустинкою очі , і заходилась вишивати . Невже , я не там де треба ? Може, це мама мого батька, яка кинула його? Вона виглядала блідою . Мені стало шкода її. Своєю прозорою рукою я обійняла її .
-Що це?- вигукнула вона.
І справді . По фото було видно , що це моя бабуся. Чи знає вона про моє існування?
"Уляно, йди до мене . Я у школі . Тут таке!"- почула голос Степового.
Усе виявилось доволі легко. Аліна, дівчина з паралельного класу , налаштувала клас один проти одного. Тепер усе зрозуміло. От тільки ця дівчинка пішла зі школи рік тому . Що робити? Але тепер ми знаємо правду . Потрібно лишень знов, щоб однолітки потоваришували . От і все ! До речі, літати у вигляді привида доволі легко! Мені це сподобалося .
Сонце заходило . Треба повертатись . Біля каруселі нас зустріла та бабуся . Вона махнула нам рукою , і кудись зникла . Ми сіли та почали розгойдуватись . Опинилися серед лісу , а звідти до міста на дідусевій тачці .
Наступного дня вирішили об'єднати клас . Дітей вивели до річки, яка покрилась кригою . У нас був свій невеличкий план. Однокласників розділили по командах( звичайно, що тих хто не товаришують записали до однієї групи ) . Почали ! Це було щось типу квесту . Вони разом шукали записки , відгадували загадки , а в кінці повинні були поїсти разом пиріг . Звичайно, нам треба було б завести якісь спільні теми , щоб вороги спілкувалися разом .
От тільки сталася одна подія . Мені подзвонив дідусь. Він сказав, що треба їхати . Почалась спецоперація. Тому я зоставила наш план на Сашка , Аню та Василя . Хай їм щастить. Зустрінемося пізніше , щоб дізнатись , як усе минуло.