Повернення в минуле . Моя бабуся?

Мамі збрехала, що в селі лишила деякі речі. Дорога сильно змінилася. Стала слизькою. Тому ми далі йшли пішки.

-Уль? Не думаєш, що це доволі романтично?- спитав Вася.

У відповідь я буркнула. Він пришвидшився.

-Свіжа погода, пташки.. Це ж класно!

-Я зараз тобі дам класно! Куди теплий чай подів? Ми ж замерзнемо тут, у лісі!

-Ну... Забувся.

Я пішла далі. От і це місце. Стара карусель. Сідаймо!

-Холодна. Давай я тобі підстелю?

-Вась, ми тут не відпочивати прийшли. Залазь.

Ми сіли. Карусель потроху почала розгойдуватись. В мене почала паморочитись голова. Дивимось у дзеркало! Я потроху почала бачити своє відображення. Вмить все щезло. Опинилася у старій кімнаті. Бабусина? Ні, точно не її. Це місце для мене не знайоме. Стара жінка сиділа біля каміну. Там потріскувало дерево. Вона тримала фотографію мого тата, тільки маленького. А поряд двоє дядьків-близнюків. Хто вона?

На диво, жіночка не бачила мене. Вона витерла хустинкою очі, і заходилась вишивати. Невже, я не там де треба? Може, це мама мого батька, яка кинула його? Вона виглядала блідою. Мені стало шкода її. Своєю прозорою рукою я обійняла її.

-Що це?- вигукнула вона.

І справді. По фото було видно, що це моя бабуся. Чи знає вона про моє існування?

"Уляно, йди до мене. Я у школі. Тут таке!"- почула голос Степового.

Усе виявилось доволі легко. Аліна, дівчина з паралельного класу, налаштувала клас один проти одного. Тепер усе зрозуміло. От тільки ця дівчинка пішла зі школи рік тому. Що робити? Але тепер ми знаємо правду. Потрібно лишень знов, щоб однолітки потоваришували. От і все! До речі, літати у вигляді привида доволі легко! Мені це сподобалося.

Сонце заходило. Треба повертатись. Біля каруселі нас зустріла та бабуся. Вона махнула нам рукою, і кудись зникла. Ми сіли та почали розгойдуватись. Опинилися серед лісу, а звідти до міста на дідусевій тачці.

Наступного дня вирішили об'єднати клас. Дітей вивели до річки, яка покрилась кригою. У нас був свій невеличкий план. Однокласників розділили по командах( звичайно, що тих хто не товаришують записали до однієї групи ). Почали! Це було щось типу квесту. Вони разом шукали записки, відгадували загадки, а в кінці повинні були поїсти разом пиріг. Звичайно, нам треба було б завести якісь спільні теми, щоб вороги спілкувалися разом.

От тільки сталася одна подія. Мені подзвонив дідусь. Він сказав, що треба їхати. Почалась спецоперація. Тому я зоставила наш план на Сашка, Аню та Василя. Хай їм щастить. Зустрінемося пізніше, щоб дізнатись, як усе минуло.