Дзеркало і забута історія

Аня лягла спати в моїй кімнаті, а Сашка переселили в коридор. Чомусь Вася не захотів бути в одній кімнаті з Сашою. Дивний якийсь...

Хоча, у хлопців свої забобони. Їх іноді так тяжко зрозуміти! От тато, наприклад, каже, що осінь для нього пора для написання віршів. А я зовсім ненавиджу цю пору! Слизько, гидко, і усе погане трапляється зі мною восени. Біля будинку промайнула чиясь постать. Я вирішила піти за нею.

-Уль?- на двір вийшов Василь.

Я ніби не помітила його, пішла за таємною постаттю. Тінь все бігла, і бігла. Вася причимчикував до мене. Ми заховалися за будинок.

-Щось шукаєте?- на нас подивилася стара бабця. В неї був кривий ніс та величезні очі. На голові червона хустинка, а на пальцях безліч кілець.

-Н-ні,- промовив Вася.- Вона, напевно, відьма!- прошепотів хлопець.

-Ви щось шукаєте?- бабця почала ритися у сумці.

-Та ні. Ми вже хотіли іти. Так, Улю?

Я придивилася до валізи бабусі. В ній лежало кілька речей. Одне дзеркало так сподобалося мені, що дивилася на нього ще декілька хвилин.

-Подобається? Ну тоді тримай! - жінка віддала мені дзеркало і кудись зникла.- Тільки застосовуй його для хороших цілей!

Я оторопіла. Вася узяв мене за руку, і ми пішли. Вдома я уважно роздивлялася люстерко. Воно було з різними діамантиками, але старе. В деяких місцях подерте.

-Що це у вас?- спитала Аня.

-Якесь дзеркало. Дивне, так?

Сашко підбіг. Він узяв дзеркало і почав крутити його.

-Стій!- закричав Вася. Він узяв до себе річ.- Дивіться.

На звороті було написано:"Повернення в минуле".

-Це ж як з книги! Давно леді з України знайшла старе дзеркало. Декілька років тому в неї помер чоловік. І дня не могла жити без нього. Стара бабця, на ім'я Одарка, вирішила допомогти їй. Вона сказала, що це дзеркало поверне її в минуле. Леді може побачити чоловіка. От тільки при заході сонця, якщо не повернеться додому, то залишиться там назавжди. В минулому, де не так, як тут. Жінка не могла без чоловіка, тому запізнилася. Почався захід сонця. Усе зникло. Леді опинилася одна в невідомому місті. Бабця довідалася, що трапилось. Але допомогти не змогла. Дівчина лишилась в минулому, яке змінилось. Більше її ніхто не бачив...

Василь замовк. Тиша.

-А як попасти в минуле?- спитала я.

-В лісі стоїть карусель. Стара. Якщо розгойдати її в інший напрямок від сонця та подивитись у дзеркало, то попадеш в минуле.

Ось як. Для мене це було цікаво. Хоча, потреби у поверненню в минуле я не мала. Заховала дзеркало у валізу. У вікні промайнула чиясь постать.

-Ти що реально віриш у цю маячню?- спитав Сашко.

Я обурилася. Чому б і ні?

-Книги не брешуть. Пам'ятаєш ту історію з твоїми батьками, Уль?- спитав Вася.

Я розвеселішала. Навіть зараз вірю в цю історію. До речі, мама досі товаришує з Мелісою. Мене завжди дивувала її постійна молодість. Хоча, її чоловік також не гірший.

У вікні я побачила бабцю. Ту саму, яка віддала мені люстерко. Вона помахала рукою і зникла.

Через декілька днів нам було потрібно їхати назад. Почався сніг, а в нас не було теплого одягу. Тому ми зібралися і залізли до машини. Відвезти нас повинен мій дідусь (Олексій Дмитрович). Він був у гарній формі. Я б навіть не сказала, що раніше споживав алкоголь. Тепер дідусь займався спортом, відвідував танці, радів життю.

Ми залізли до машини. Сніг все йшов, та йшов. Я дивилася у вікно. Сашко сів на переднє сидіння. Аня заснула біля мене. Мені стало смішно, бо з її рота вилазила слина.

Вася сів біля Ані. Він нахилився до мене, щоб щось сказати, коли Сашко і дідусь пішли. (його маленький друг поїхав тиждень тому, бо захворів. )

-Цейво... Слухай, Улю...

-Що?

-Ну... Як кажуть в книжках:" Без тебе я не житиму і дня, Скажи мені, чи любиш ти мене?"

Я оторопіла. Нічого не зрозуміла зі сказаного.

-Ну... Я люблю тебе!- не витримав Вася.

Я відвернулася.

-Слухай,Вась, уся ця історія з "коханням" не для мене. Я ніколи не закохаюсь. Пробач. Мені не цікаві ці історії з романів... Ще раз пробач.

-А я тобі доведу, що ти зможеш закохатись. І що це не дурна маячня!

Короче, коли прийшов дідусь і Сашко, ми сиділи мовчки. Ми уклали парі на те, що я закохаюсь у Васю. Тупо, знаю. Але що робити? Я люблю парі... І не люблю програвати!

У вікні промайнув силует. Мені не давало спокою це дзеркало. Їхали додому в тиші. Радісний Вася, Аня, що спала всю дорогу, Сашко, дідусеві пісні, і засмучена я. Було шкода Васю. Він мій друг, і зовсім не думала, що закохався у мене. Шкода, якщо програє.

Дзеркальце лежало у валізі, чекаючи майбутніх пригод. Я і не знала, що мене очікує...