Неочікувана зустріч, або Приїзд друзів

Я прокинулася об п'ятій ранку, бо сусідський півень не давав мені заснути. Узявши книгу, пішла на вулицю. Птахи щебетали над головою. Вдалині чувся гул мотоцикла та мукання корів.

-Вже прокинулася, Уляно?-на ґанок вийшов Василь.

-Як там твій товариш?- засміялася я.

-Та хропить, як трактор! Це жах.

Я посміхнулась.

-Цікава?

-Так, тільки дещо не зрозуміло.

-Що саме?- Вася підсів ближче.

-Ну от, - розгорнула книгу, і почала гортати сторінки,- ну як дівчина могла закохатись з першого погляду? Це ж нереально ! І взагалі... не зрозуміло.

-А я думаю, - хлопець нахиливсь, очима читаючи текст,- що це доволі реально. Якщо людина добра та для тебе найкраща, то чому б і ні?

-Точно, ти ж закохався. Як там твоя Джульєтта?

Хлопець знов закашляв. Він відвернув голову та побіг додому. Я знизала плечима.

На обід ми поїли доволі багато. Бабуся наготувала купу їжі.

-Ну що пішли?- запитав Данило Васю.

-Куди?- дожовуючи другий пиріжок, перепитав Василь.

-Забув, чи що? То я нагадаю. Ти казав, щоб я, - не встиг він договорити, а Вася закрив йому рота.

-Згадав, згадав! Пішли вже.

Хлопці вибігли на двір і пошкандибали до колодязя. Бабуся пішла спати, а мені лишилось тільки сумувати. Телефон задзвонив.

-Ало?

-Привіт, Уляно, я один сюрпризик тобі везу.

-Аня? Це ти, подруго? Який "сюрпризик"?

Подруга замовчала. Я почула, як вона щось буркнула. Потім почала шепотіти комусь. Згадавши про мене, попрощалася.

-Дивно,- прошепотіла собі під носа.

Вечір наближався. Хлопчики ще не прийшли. Вітерець лоскотав щічки, а я сиділа на гойдалці. За горизонтом з'явилася червона автівка. Дверцята відчинились. Анна вибігла і почала махати мені рукою. Далі вийшов ще один силует. Його я не могла розгледіти.

-Улю! Улю!- тільки Аня називала мене так.

-Подружко!- я побігла до неї. Вона обійняла мене та засміялася.

Світловолосий хлопець із зеленими очима і джинсовкою підійшов до мене. Тепер я впізнала його. Це точно був Сашко.

-Привітик, Улю! -засміявся він.- А твоя мати все каже:"Як там моє лисеня?"(після тої стрижки мене почали називати лисеням майже усі)

Я посміхнулась. На дорозі з'явився Вася. Його товариша поруч не було. От тільки вигляд він мав сумний. Хлопець розвернувся, побачивши мене, і пішов кудись геть. Що це з ним? Сашко розвантажив речі та пошкандибав в дім. Аня почала розглядати усе навколо. В мене з голови не вилазив Вася. Якийсь він став дивний....