Книга від Сашка та злий монстр Вася

Це був тихий осінній день. Я зустрілась з Василем, щоб дослідити кістки зі скелету "русалки". На жаль, у мами були інші плани...
-О, Улю, а я тебе шукала! - гукнула вона.
-Мамо, я ж казала, щоб ти не називала мене так, - обурилася я.- Тим паче перед Васею!
-А звучить мило,- посміхнувся хлопець.
Коли помітив моє здивоване обличчя, відвернувся та почав кашляти.
Я знизала плечима, і почала записувати дещо до зошита.
-Твоя бабця кличе тебе на вихідні. Їй там на городі треба допомогти. Відпочинеш…
Коли мама казала "відпочинеш ", то це означало, що весь день я буду пахати, як кінь.
-Я можу з тобою піти. Я читав багато книжок про це,- втрутився Вася.
-Ну добре. Я ще Аню покличу.
-Ну от. Знайшла такого хорошого друга! І читає, і допомагає,- почала мама.- А ти Шекспіра любиш?- запитала Василя.
-Звичайно, це один з моїх улюблених творців!
-Творців! Так говориш! Це просто дивовижно,-заплескала в долоні матуся. 
Я зареготала.
-Ну добре, Шекспіре, залиштеся з моєю мамою, а я по справах.
Хлопець почав кліпати очима. Бачили б ви його здивоване обличчя!
А куди ж я пішла? Однокласник Сашко обіцяв передати книгу. Він знайшов у бібліотеці величезний роман. Сказав, що мені сподобається.
-Привіт, Сашко!- гукнула я.
-Ось, - він простягнув книгу з величезною трояндою на обкладинці.
-Дякую, ти мій герой. Буде хоч чим зайнятись у бабусі.
-А коли їдеш?-спитав він.
-На вихідних.
Сашко посміхнувшись, пошкандибав додому.
***
Вася все ще сидів біля гаража, склавши ноги. Коли побачив мене, то підбіг ближче.
-Я їй читав вірші цілу годину! Де ти була? О! Гарна книга,-зауважив хлопець. 
-Сашко дав. Він молодець. Шукав цілий місяць мені її.
-Сашко? Знаєш, ця книга така нудна. В нього точно немає смаку, - обурився хлопець.
-А я прочитаю. Може, не так все й погано...
Вася щось буркнув, і пішов.
Наступного дня у школі нам повідомили про карантин. Це означає, що в мене є цілий місяць канікул! Можна забути про навчання, теореми та приклади.
Аня, на жаль, повідомила що захворіла. Тобто, на вихідні вона не поїде зі мною до бабусі. От халепа! Ще й мама сказала, що я якраз на місяць і до бабці. Чуєте? На місяць рабства! А якже ж книга, серіали та прогулянки?
У двері постукали. Я відчинила.
-Привіт, Уляно, - на порозі стояв Вася.- Я пробачення просити прийшов.
-Та я й не ображаюся. Розумію, стрес…
От тільки на його обличчі не було ані стресу, ані злості. Він став якимось іншим.
-Я тобі квіти…приніс. Ось,- хлопець простяг букет ромашок.
-Д-дякую.
Василя було не впізнати. Одяг сорочку, навіть попрасував! Ще й квіти... Що це з ним?
Я розповіла йому про мої себто "канікули". А на його обличчі засяяла усмішка.
-Нічого! Я з тобою поїду,-він стишив голос,-а з русалкою потім розберемося. Тільки з нами ще Данило поїде.
-Хто це? - здивувалася я.
-Ну він... з п'ятого класу.
-Твій товариш?- зареготала я.
-Ну так.
От і домовилися. В п'ятницю ми зібрали речі і поїхали до бабусі. Дорога була довгою. Увесь цей час Вася дивився то на мене, то на Данила. Що б ви знали цей Данило менший за мене на дві, чи три голови. Посередині два вибиті зуби, і волосся, мов у їжачка. А ще футболка заправлена в джинси (які підтягнув аж до грудей ).
Ці дні будуть точно веселими....