Знахідка на дні озера

Я прогулювалася по мосту. 

Люблю думати про своє, мріяти... Я типу така собі мрійниця, яка надивилась фільмів. Так, я хоч і відмінниця, але серіали люблю.

Водичка доволі прозора. Хоч мостик і високий, але можна розгледіти кожну рибинку.

У річці щось дивне помітила я. Нібито кістки, чи навіть мушлі. Я вилізла з-за мосту, щоб стрибнути та перевірити свої здогадки.

-Стій!- почувся крик.-Не потрібно!-Василь, хлопець з мого класу, підходив ближче маленькими кроками.

-Слухай, що ти хочеш?- не зрозуміла я. Вже хотілось перевірити, що це у воді, тому приготувалася стрибати.

Василь підбіг і схопив мене за руку. Він витяг мене на мостик та почав лаяти, заспокоювати, розмовляти… У той момент я не зрозуміла його реакції. Тільки пізніше до мене дійшло, що це виглядало так, наче я хочу померти.

-Пішли,- хлопець почав йти. Я встала і зупинилася.-Ні, ми йдемо разом,- він узяв мене за руку.

Я так і зробила. Хоч і казала, що він не так усе зрозумів, але хлопець не слухав.

-Ось, глянь. Життя прекрасне! Треба жити та.... Радіти!

Мені здавалось, що хлопець розмовляв зі мною, як з ненормальною. Тож я не витримала. Досить клеїти дурня! Я відкинула свою руку і побігла.

-Стій! Уляно, будь ласочка! Не треба!

-Та відчепись вже!

Хлопець наче фільмів передивився. Але я вже добігала до річки.

-Ось!- гримнула я.-Там внизу щось!

Хлопець не зрозумів. Він наблизився до мене.

-Це що?!

-Я не знаю, хочу перевірити,-з цими словами вистрибнула у воду.

Хлопець злякався, але помітив, що у плаванні я спец. Потроху витягла кісточки на сушу. Вася теж, на щастя, допоміг.

Через двадцять хвилин ми склали справжній скелет з частин тих кісточок, які я знайшла на дні річки. Вийшло доволі реалістично, до речі. 

-Це ж…,- на траві лежали частини, схожі на русалку. Я подивилася на хлопця, потім на скелет.

-Дивовижно! Ми ж відкрили новий організм.

-Тепер нас і в газеті покажуть. А куди його запхнемо? Треба ж і дослідити, і дізнатись чи правдивий.

-Ти правий. Сховаємо в гаражі мого татка. Він там ніколи не прибирає,-запропонувала я. Вася погодився, тому згодом ми занесли кістки до гаража, і пішли до парку. Вже вечоріло. 

-А ти серйозно подумав, що я того…,-спитала зненацька я.

Вася промовчав.

-Я люблю читати книги, от і нафантазував... лишнього. Думав, може, ти через хлопця...

-Я? Через хлопця?! Що б я і закохалась?!-засміялась я. 

-Ти ніколи не закохувалась?- здивувався він.

-Ні. А ти?

-Здається тепер - так.

Затамувала тиша.

-А в кого? Хто він? Ой! Тобто, хто вона,-спитала я, дивлячись як однокласник потроху червоніє. 

Вася засміявся. Далі закинув руки за голову і пішов.

-Дуже дивна дівчинка, дуже дивна.