Кінець

Я побачила Мелісу. Вона покликала мене і Дениса.

-Ти щось хотіла?-спитала я.

Вона посміхнулася. Узяла мою та Денисову руку, і ми щезли. Опинилися на весіллі. Я стояла у білій сукні. Денис у гарному костюмі. Моє лице було прикрите фатою. 

Хтось запитав нас :

-Уляно, ти згодна вийти за Дениса?

-Так.

-І я згоден за неї,-не чекаючи відповіді,сказав Денис.

Коли я розплющила очі, то стояла на весіллі матері. Усі були щасливі.

От тільки... що це було. Денис стояв біля мене та тримав за руку.

-Це був сон?-запитала я.

-Побачимо…,-прошепотів він.

***

Коли мені виповнилося 25 років, то ми одружилися. З того часу я і Денис завжди були разом, а тепер я йду під вінець.

Усе так, як тоді. Дякую тобі, Меліса. Я тепер щаслива.

Зараз з усмішкою згадую, як бігала за Іллею. Як робила за нього домашнє завдання. Як... а тепер я щаслива. По справжньому щаслива.

У душі залишаюся такою ж Уляною Коваленко, як і тоді. 

Через рік у мене народилася дитина. Я її назвала Уляна.

Денис дуже хотів, щоб я дала їй таке ім'я. Тепер ми щасливі. Сподіваюсь, що Уляна Романюк тепер теж буде щасливою,і коли підросте, то закохається, вийде заміж... 

Хай буде мир! Усе буде добре у вас. У скрутні часи не думайте, що ви самі. Ви не самі. Бо обов'язково знайдеться той, хто підтримає вас. Той, хто буде разом з вами. 

     Будьте щасливі, не сумуйте! Але це не кінець цієї історії про веселу дівчинку, яку звали Уляна Коваленко. Хто знає, може ця історія правдива? Хто знає ….