Уся правда

-Донечко, сідай.

Я сіла.

-Я.... навіть не знаю, як почати. Коли тобі було 5 рочків, то я розлучилася з твоїм татом. Моя подруга набрехала мені, що Борис зустрічається з нею, що вона.... вагітна. Наступного дня я покинула його, узявши з собою тебе. 

-Виявилося, що подруга набрехала. Вона сказала мені, що твоя мати втікла з іншим. Я повірив, бо коли повернувся вас не було...

-Це твій батько. Тепер ти усе знаєш... І тоді, коли ти побачила мене вночі... Я була з твоїм татом. Він поліцейський.

-Мамо, я....

-Не кажи, що я брехала. Я хотіла захистити тебе....

-Мамо, я теж тобі брехала...

-Що?-вона подивилася на мого тата.

-Недавно мене знайшов батько. Він усе розповів. Я.... пробач! Я тобі не казала, але я зустрічалася з батьком. Ми ходили у кіно, їли морозиво. Він розповідав про моє дитинство. Як я навчилась ходити, їсти. Я тобі не казала.

Мати розлючено глянула на тата.

-Я вже місяць не можу наважитись,а ти! 

Чоловік засміявся.

-Пробач,-сказав він.

-Сподіваюсь, що ти не знаєш про наше весілля.

-Мамо,ти виходиш за тата?

-Так! 

Тепер усе і справді буде добре. Я так хочу розповісти усе Денисові! Я так рада! Просто чудово! 

В мене задзвонив телефон. Я вийшла на вулицю.

-Привіт, Уля,-сказала Меліса.

-Привіт.

-Ми тобі так і не подякували.

-Ви вже багато разів дякували.

-Так,але.... те що ви зробили для нас.... Це тобі і Денисові. Коли подорослішаєте.

Вона простягнула дві каблучки. Вони були дуже гарними.

-Я не можу, та й Денис,- але вона і Іван зникли. Знов.

***

Через тиждень мама вийшла заміж. Я покликала й Дениса на весілля. Усе так чудово закінчується! Та... чи кінець це?