Літо , літо !

Настало літо. Прекрасна пора року!Я обожнюю літо!Незабаром я поїду до прабабусі у село. Зі мною поїде Денис. Я хотіла з Іллею, але він полетів у Францію. Шкода, але з Денисом також буде весело.

Ми їдемо сьогодні вранці. Так, зараз ніч. Я думаю про справи, якими ми займатимемося в селі. А саме: збиранням овочів, поливанням квітів, будемо перебирати квасолю, та багато іншого.

Короче, літо буде чудовим. Зате в серпні в Іллі будуть змагання з фехтування. Я так хочу подивитися, як Ілля буде махати шпагою та таке інге. (Так, я не розбираюся в цьому взагалі).

Сьома ранку. Будемо їхати поки не пече сонечко. Я зібрала речі та стояла біля виходу. Денис написав мені, що вже виходить. Нас підвезе дядько Тарас.

Ми приїхали!Цей запах свіжих трав та ,напевно, свободи!

Бабуся радісно нас зустріла. Поселила Дениса в одну з невеличких кімнат, а мене на горищі. Вночі я почула якісь дивні звуки, тому покликала Дениса.

***

-Щ-що це?-запитала я.

-Схоже, що зі скрині.

Ми відчинила стару різьблену скриню. В ній лежала невелика книга. Ми відкрили її та почали читати:

-Давно, колись в одному королівстві, принцеса покохала звичайного хлопця. Її батько був проти цього кохання. Він заставляв її вийти за герцога, але дівчина відмовилася. Тоді батько пішов до чаклуна. Той чаклун зачарував закоханих, зробивши з них гойдалку болю. Тепер закохані, коли хтось гойдається на цій гойдалці, співають сумну пісню....

-Як цікаво,-сказав Денис.

-Як думаєш, це правда?

-Та ні. Звичайна казочка.

Для мене це не була звичайна казочка.

-Дивися, тут на фото гойдалка, як у нас посеред поля,-помітила я.-А саме цікаве те, що ніхто не будував її. Цій гойдалці дужеее багато років!

-А давай перевіремо. Тут написано, що їм можна повернути минулу форму!

Ми вирішили, що завтра вночі підемо на те місце та зробимо усе, що написано у книзі. Але сталася проблема. Дід Степан стеріг те місце, адже біля нього стояв величезний баштан. От халепа!Ми вирішили, що допоможемо йому з віршем для баби Мар'яни. Тоді він піде на побачення, а ми зробимо усе що потрібно. 

***

-От послухайте цей,-сказав дід Степан і почав:

-баба Марина з'їла ящик апельсинів 

Ти прекрасна, наче гай 

Взяв бандуру і заграй!

З цими словами дід почав співати :

-Ла-лі-лалай, ла-лілалай!-ми устигли його зупинити.

-Знаєте, цей вірш... він…,-почав Денис.

-Не дуже? Ну ти поет,тобі видніше! 

-Я вам зараз сам складу,- з цими словами Романюк дістав листа та швидко записав вірша.-Ось тримайте,-він простягнув діду Степану лист.

-Ну дякую, я пішов,-дід узяв листа, гітару та побіг.

-Мені її шкода,-промовила я.

Настала ніч. Ми пішла у поле. Там і справді стояла гойдалка. Треба було погойдатися 2 години, а далі будемо чекати, що станеться. Я сіла. Пройшла година. Мені стало зле. Але я терпіла доволі довгий проміжок часу. Почувся голос:

-Допоможіть!Над річкою, на дереві висить стрічка. Зірвіть її і спаліть. Тоді ми знову станемо собою.

Ми пішли до річки. Там було старезне дерево. На ньому і справді висіла стрічка. Старезна та червона. Денис зірвав її. Ледве не впав у річку, але я його встигла піймати. Ми пішли до хати. Там розпалили багаття та спалили стрічку. Перед нами замиготіли образи. Світ. Шум. І... тиша.

-Дякуємо вам,-перед нами стояли двоє молодих. Вони були одягнені у старовинне вбрання. 

-Але ж де ви будете тепер жити? Ми вам допомогли зі свободою, але з житлом аж ніяк,- сказала я відверто.

-В мене є багато коштовностей, тому будемо жити у розкоші,-засміялася молода.

-А як ваше ім'я?-поцікавився Денис.

-Меліса та Іван.

-Нам пора, бувайте. Будьте щасливі, Дениско та Уляна!-сказав молодий. Двоє закоханих зникли. 

-Це виявилася правда,-вимовив Денис. В нього були круглі очі, від здивування.

-Ой!А як там дід Степан?-вигукнула я.