Пробачення з другом

Я попила чаю з печивом та побігла на вулицю. Ранок був теплим.Сонечко цілувало щічки,небо посміхалось.На обличчі зблиснула посмішка.Так радісно на серці!

-Привіт, Уляно!- з кущів вийшов Денис.В руках він тримав ромашки.-Це тобі,-хлопець простягнув квіти.

-Дякую,-я посміхнулась йому у відповідь.

Квіти були такими гарними й запашними.Я подивилася у те місце,звідки вийшов Романюк.

-Ти що нарвав їх в баби Валі?

Хлопець потер ногу об землю та подивився на мене.Обличчям він виглядав,як мале дитя,що розбило вазу .

-О,Уляно!Як ти?-до нас наближалася баба Валя.

-А тепер тікай,Денисе !-я гукнула йому,і хлопець зник.

-Що це з ним ?-запитала баба Валя.Я розвела руками,нібито нічого не розуміючи.

Проходячи повз будинки побачила знову Дениса.Він стояв, вдаючи,нібито нічого не сталось. 

-А куди ти йшла ?-змінив тему.

-Просити пробачення...

-У кого? 

-У тітки.Я на неї вилила лимонад.

-Навіщо ?

-Та я не хотіла .... Так вийшло.

-Зрозуміло.Злая тітка? 

-Дуже.

-Давай тоді я з тобою піду.

-Але навіщо тобі це?

-Ти моя подруга.Я захищу тебе від злої тітоньки.

Я посміхнулась.Дякую тобі,Денисе.Дякую,що ти в мене є. Мій товариш. Мій вірний друг!

До нас наближався будинок тітки Марини. В неї був великий город. На ньому росли: огірки,помідори, картопля,капуста,полуниця та інше. Цим городом вона пишалася.

-Уляно? Хто це з тобою ?-з будинку вийшла тітка Марина.-Чому стоїш тут?Заходь та товариша бери.Я борщу наварила.

Тітка не виглядала злою,а навпаки доброю. Ми зайшли до будинку.На столі стояли тарілки з борщем.А на стільці спав котик.Такий пухнастий,і біленький.Тітка прогнала його,щоб сісти .

-Ну сідайте!Чому стоїте? Їжте,я готувала цілий ранок,-запрошувала жінка.

Ми присіли.Денис почав хлюпати борщ та подивлятися на мене.

-Тітонько,я до вас по ділу прийшла …,-тягнула я .

-По якому ?-не розуміла вона.

-Пробачення просити,-вже не витримав Дениска.

-За що?

-За лимона-а-а-д...,-протягнула я .

-Тю!Та я не образилася.Просто голова так боліла,що я і розізлилася.Це ти мене пробач.

Я посміхнулась. Тітка виявилася доволі доброю жінкою.

-От бач, твоя тьотя добра,а ти боялась!

-Це вона мене ?-не зрозуміла тітка Марина.

От Денис!Не міг помовчати.Так усе добре почалося!Добре,що тітка не зрозуміла,що він сказав.

Ми поверталися разом.Щасливий,ситий Денис та я-рада,що помирилася з тіткою. Було темно.Ми розмовляли про природу,погоду та школу .

-Уляно, це не твоя матір?-запитав Денис.

-Де?

-Он там,-він показав пальцем вперед.

За деревом стояла мама та якийсь чоловік.Він був у каптурі.Вони про щось розмовляли,але нам не було чутно.Я придивилась та побачила в нього пістолет! Справжній! А якщо чоловік погрожує моїй мамі?Я побігла уперед,а за мною і Денис.

-Мамо! В нього пістолет!-кричала я, розмахуючи руками, мов скажена білка в парку.Схоже,що чоловік не очікував,що його хтось побачить.Він подивився на мене,але його обличчя через темряву не розгледіла.

Невідомий втік,а я стояла з мамою і Денисом.

-Ти за мною слідкувала?-запитала мама.

-В нього пістолет!-викрикнула я .

Мама промовчала.Вона була стривоженою.

-Як він знайшов нас...?-прошепотіла матір.

-Що?-запитала я, але мама лише грубо відрізала:

-Більше не роби так.Пішли додому,-сказала вона, і ми пішли,попрощавшись з Денисом.

Хто був той чоловік? Звідкіля в нього пістолет? Хто він? Багато питань,і так мало відповідей...