Вдома у Дениса

Хтось відімкнув дверцята. До квартири зайшов Романюк. В кутку кімнати лежали пляшки з пива,а від запаху ставало ще гірше. Тиша обірвалася та почулись дитячі веселі голоски:

-Братик! Братик!- хтось весело кричав.На обличчі Дениса засяяла посмішка.

-Дивіться,що я вам приніс!-з цими словами поклав на підлогу пакети та ще більше посміхнувся малечі.

-Печиво! Артемчику, це печиво! 

-Та бачу я,Тарасе, бачу.А молока приніс?А,бачу приніс. Я такий радий,-і у другого хлопця також засяяла усмішка,мов сонечко, що з'явилося з-за хмар.

На Дениса дивилися двоє схожих хлопчиків. Вони були одного росту,одного віку,однаково виглядали,але любили різне. Тарас грав у футболі,а Артем читав книги про драконів і лицарів. В них було чорне волосся та карі очі.І усмішки, наче сонячні промінчики .

-А батько ще спить.Твоя вчителька казала,що ти погано написав тест…,-Тарас засмутився.У другого хлопця на лиці відразу зникла радість.

-Це через мене?До ночі допомагав з уроками...,-запитав Артем.

-Та ні,просто...тема складна.

Хлопці забрали печиво з молоком і побігли до кімнати.З вітальні залунав крик:

-Прийшов?! О прийшов! Що приніс? Знову погана оцінка!? 

-Так спокійно,Денисе,спокійно,-заспокоював себе хлопчик.

З кімнати вийшов батько Дениса.Він був п'яний,щось бурмотів під ніс.

-Знову пив?-запитав Денис.

-Я трошки.Не міг устояти ....,-наче маленька дитина відповідав Олексій Дмитрович - тато Дениса та близнюків.

-Обіцяв! Хоч би не пив при дітях! Вони ще малі,а батька в тверезому стані зовсім не бачили!!!- вже не зміг себе тримати хлопець,тому побіг у кімнату,нічого не пояснюючи.

-Ти,ти,ти!-підбирав слова,та не зміг нічого сказати. 

У коридорі залишився стояти батько,а в кімнаті хтось ховав сльози. Денис ще з дитинства вважав,що хлопці не плачуть,не плачуть,але що робити коли тяжко?Коли один? Так хочеться щоб хтось підтримав...Але з тобою нікого.”Мати ще коли був маленьким втекла від тата до якогось француза,бо він пив...Залишила нас тут.Але я не винню її,вона не винна,їй було складно,як і мені,як і нам усім.Щей нагримав на ту Коваленко,а вона хотіла тільки кращого... як тяжко.Але треба жити заради близнюків”…. Невдовзі стемніло. Машини продовжили свій шлях, а Денис засопів, лежачи на старому подряпаному ліжку з новими ранами на серці.