Неприємна зустріч

Весна прийшла! Усе навколо квітне.На душі радість.І у кожного також радість на серці,адже весна-це пора кохання та щастя.

Я поспішала.Волосся,завите в довгі кучерики,ні,не в кучерики,а в довгі та пишні хвилі,що спадали на мої плечі.А сукня - це просто справжня краса!Для кого ж я так причепурилась?Саме для нього.... Моє перше і на все життя кохання.

Я так поспішала,що зовсім не слідкувала за дорогою.Хотілося першою прийти до школи,щоб вразити його.Аж ось, я почула чийсь голос:

- Побережись! - кричав незнайомий хлопець,що їхав на велосипеді.

І через хвилину я,Уляна Коваленко, стояла в брудній,замазаній грязючкою,сукні.

- Що ти робиш?!-не витримала я.

- Пробач,але я тебе попереджав,- відповів мені той незнайомець. 

Він зник.Поїхав кудись,а я залишилася одна серед дороги в брудній,і вже не такій гарній сукні.

Ось і школа.Я тихенько йшла і молилася,щоб мене ніхто не побачив.Не пощастило…

-Кого я бачу!Невже Коваленко?!-вигукнув насмішкуватий  голосок .

Це була Аліса Волошчук та її краща подруга Марія Федоренко.Вони мої однокласниці та головні красуні школи.Усі хлопці за ними бігають,крім мого коханого.

Враз з'явилася моя подруга Катя Гончарова. Побачивши у чому справа,вона взяла мене за руку і повела в туалет.Там ми ще довго витирали бруд з моєї сукні,але нічого не вийшло.Добре,що в Каті була з собою кофта,і мені прийшлося одягти її на свою,вже не таку гарну, сукеньку. 

В коридорі я зустріла його,моє перше кохання,а саме : Іллю Юрченка.Він поздоровкався зі мною і пішов до класу.Настрою не було.З сумним лицем я пішла на урок.

На уроці нам розповіли,що до нас прийшов новенький.Він був одягнений доволі бідно, з карими очима,і таким ж волоссям.Стривайте,це і є той хлопець,якого я зустріла вранці! Його ще й підсадили до мене!От халепа. Ну чому мені не щастить ні в коханні,ні в житті?

Почався і сам урок.Вчитель роздав листки.Ми почали відповідати на тести.

-Привіт, даш списати?І пробач за ранок,я спішив .В батька були проблеми на роботі ....,-почав розмову той хлопець.( його ім'я Денис Романюк )

-Не дам,роби сам - відповіла я.

-Ти що ображаєшся за той випадок?

Але я промовчала. Хочу ображаюсь,а хочу - ні.Через нього моя сукня брудна.А я так старалася заради Іллі!

На наступному уроці учитель об'явив наші оцінки. У Дениса (того бідного хлопця ) була найнижча.Видно,що він засмутився,але не хотів цього показувати.

-Романюк, в тебе найнижчий бал,ти узагалі проходив цю тему в попередній школі ?!-кричав вчитель,в нього було таке розлючене лице,що навіть я ледве не провалилася під землю.

-Пробачте,не було часу...

-Як це не було? Грав у телефоні,чи гуляв на вулиці?! Знаю ваші справи! Тільки 8 клас,а вже вчитись не хочете!

-Пробачте...-тихо промовив Романюк.

До кінця навчального дня він не сказав ані слова. Усе мовчав,навіть коли його питали .

Проходячи повз хлопців,я почула їхню розмову. Вони говорили саме про новенького.

-Ви знаєте,чому саме запізнився той хлопак?-говорив один з них.-А я знаю.Він свого батька тяг додому,бо той напився.Хех, ледве не вчинив бійку у магазині! А його синулька вибачався.От сміхота! Мені моя мати розповіла,-на його лиці з'явилася посмішка та розтягнулася аж до вух.

Мені стало гидко,що вони розпускають плітки про Дениса. Я хотіла їм щось сказати,але вирішила промовчати .

По дорозі додому мати попросила купити хліба,тому я зайшла до магазину.Там побачила як Романюк ховає під кофту печиво та молоко. Купивши хліб,я пішла за ним на вулицю.

-Навіщо ти вкрав ?- запитала його.

Його лице поблідніло. Він стояв і мовчав.

-Це через батька?І спішив вранці,щоб допомогти йому?-мені самій стало ніяково. Накричала на нього, не розібравшись...

-Ні.Яка тобі різниця?Іди куди йшла!- відповів Денис.

-Поверни усе. 

-Не поверну, хочеш щоб мене посадили?! 

-Тоді я сама,- з цими словами відібрала в нього продукти і понесла до магазину. 

Зайшовши в приміщення, побачила знайому продавчиню. Вона якраз розмовляла з охоронцем про якісь там дорослі справи.

-Пробачте,я забула заплатити за товар. Ось принесла усе,- я вирішила не розповідати про Дениса.

-Ти така чесна,інший би не повернувся,- відповіла касирша.

-Ось тримайте,-я віддала продукти та заплатила за них. 

-Бувай здорова! - попрощалась зі мною жінка, що вже через хвилину продовжила базікати з охоронцем.

-Ну ось тримай,-з цими словами я повернула Денисові продукти.

-Жаліти мене вздумала?! Так от знай,мені не потрібна твоя допомога.Живу як хочу,і не лізь у мої справи.Чуєш,не лізь!- це звучала доволі грубо.

Хлопець не хотів забирати продукти,тому я тикнула йому в руки печиво та молоко і пішла.А він мовчки стояв.Можливо,хотів сказати :"Дякую тобі",але просто продовжував стояти...