Голос з темряви

— Про яку угоду він говорив?

Леді аж сахнулась. Втома і стрес плутали її мізки. Жінка не знала: вона подумала чи сказала це вголос?

Роззирнулась і з подивом помітила, що інтер’єр навколо змінився. Ця кімната була ще вужчою і темною — тут не було навіть такого крихітного, як у кабінеті де Дриля, віконця. Вузьке холодне ліжко, низька стеля, запах сирості, що важко осідав в горлі. А попереду — ґрати, чорні і колючі.

В’язниця… Або, як її назвав де Дриль, «кімната віднайдення». «У вас буде час… І місце… Аби подумати… І віднайти в собі віру… І сили підписати угоду…»

Морок в голові поволі розсіявся. Леді згадала кабінет де Дриля… Його виставу… Каблучку на пальці… Шлях… Обов’язок…

Сльози виступили на очах. Жінка беззвучно схлипнула.

— Про яку угоду говорив кардинал?

Леді Габіон спочатку не звернула на ці слова уваги. Їй здалось, що вона сама собі їх сказала. Але за мить пролунало знову:

— Він сказав, що це буде за угода?

Жінка аж подих затамувала. Ні, це були слова не в її голові. Говорив хтось інший. У камері був хтось іще.

Леді про всяк випадок відсунулась ближче до ґрат, вдивляючись поперед себе. Таємничий співрозмовник (чи, скоріше, це була співрозмовниця, якщо це був її голос) сидів на сусідньому ліжку, але його лик повністю ховала темрява.

— Хто ви? — злякано запитала леді.

— Друг, — коротко пролунало з темряви.

— Я вас знаю?

Незнайомка мовчала. Вона не хотіла на це відповідати. Проте знову спитала:

— Леді… Про яку угоду говорив кардинал? Угоду Дружби?

— Ні… — стала терти лоба жінка, згадуючи. — Він … взагалі не назвав цю угоду… Просто сказав, що мені треба її підписати. І що там лише один варіант відповіді.

— «Так»?

Габіон замість відповіді важко зітхнула. Вона все вдивлялась в темряву, але її співрозмовниця, очевидно, мала досвід ховатись в темряві, бо не видала себе жодним рухом.

— Леді… — сказала темрява. — Підпишіть ту угоду.

— Але… — протягнула леді. — Я не знаю, про що ця угода. І чому там тільки одна відповідь?

— Ви праві. Це не угода, це викручування рук людині, що і так стоїть на ешафоті. Проте у вашому випадку це ваш шлях до спасіння. Єдиний.

— Ви знаєте, про що ця угода?

— Так.

Габіон задумалась.

— Але… — мовила. — Якщо це про мій Шлях, то я і так на нього згодна.

— Ні, це не про Шлях, — рішуче заперечив голос з темряви. — Але ви маєте підписати ту угоду.

— Проте…

— Підпишіть. Зберіть усі свої сили. Щоб у вас не виникло в голові під час розмови з кардиналом, тримайте в голові одну думку: ваші чесноти — вороги ваші. І також пам’ятайте — тут, у в’язниці, з вами говорив ваш друг. Єдиний, який врятує вас і вашого чол…

У коридорі почулись голоси, гупання чобіт. Брязнули ключі. До ґрат підійшов огрядний охоронець в ржавих латах. Він кинув злісний погляд на леді Габіон і кинув хрипко:

— На вихід, хутко!