«Ви маєте підписати угоду!...»

—     Ваша святосте… — мовила леді. — Я знаю, що таке Шлях.

—      Дійсно? — пхекнув кардинал. — То нагадайте мені!

—   Шлях — це сходження божих намісників до Бога. У разі якщо одного Небеса забрали самі, інший має піти добровільно.

—   Ну тут я б вніс корективи! — скреготнув де Дриль. — Я не думаю, що ваш чоловік вознісся до небес. Скоріше навпаки, рух був униз, швидкий і миттєвий. Таких осіб не пускають навіть на поріг раю. Але хто я такий, щоби оскаржувати і ремствувати проти законів, які склались тисячоліттями і до створення яких не торкнулась жодна длань жодної смертної істоти?

І кардинал, повернувшись спиною до бранки і лицем до розп’яття, театрально ознаменував себе широким хрестом, а потім знову став лицем до королеви, радий і збуджений.

—  З нами Бог, міледі! — аж вигукнув кардинал. — Я чую, чую його дух в цьому кабінеті. Він… поряд. Стоїть і по-батьківські усміхається до нас. А це означає, що ми все робимо правильно! Чи ви іншої думки, моя панно?

— Ні, ваша святосте, я шаную Закон… — сумно мовила Габіон. — Справді так вийшло, що мого чоловіка, короля, не стало. Я — його королева, тому я маю йти за ним Шляхом. Такий закон… Але… Але мені тяжко… Не стільки від того, що я решту свого життя проведу за високою стіною монастиря… А що я більше не побачу його…

—  Киньте цю дурість! — гнівно махнув самими пальцями де Дриль. — Любов всупереч Богу — це гріх. Лише повне віддання святості і нашим традиційним цінностям, лише ступати по Шляху — це лише єдиний спосіб досягти святості і підтвердити законність владарів світу цього як божих слуг, рабів, намісників!

—  Що я маю робити, ваша милосте? — спитала леді зі слізьми на очах.

—  У вас вибір невеликий… — протягнув кардинал. — Ви маєте підписати угоду. Угоду Початку. Там буде лише один варіант — «Так, згода!».