Кінець балу, кінець минулого життя

- Ви знаєте, хто я такий?

Леді Габіон слабко кивнула головою, ловлячи себе на думці, що так тихо в бальному залі палацу ще ніколи не було.

- Ну то, може, нагадаєте про це всім присутнім? - знову озвався чоловік, уже гучніше.

- Ви... - ковтаючи слину, мовила жінка. - Дриль де Циркуляр...

- Кардинал Дриль де Циркуляр! - гарикнув чоловік, поправляючи коштовний перстень.

- Така, ваша святосте, прошу пробачити... - мовила леді, але далі нічого не змогла сказати.

Кардинал на це лише насупив брови. Він не терпів, коли хтось забував про його поважну посаду.

- Отже, ми всі разом! - гучно сказав Дриль, уже більше до принишклої аудиторії. - Ми всі разом згадали, хто я. А я нагадаю вам, хто ви є. Ви, - і священнослужитель обвів зал сухою рукою, - ви всі - раби Божі. А раби мають бути на роботі. На роботі, а не танцювати фривольні танцюльки в залі у розбещеному вигляді!

Останні слова спрямовувались на якусь молоду баронесу, яка стояла в першому ряду з відкритим декольте, на якому грало масивне кольє з жовтого люмінесцентного сапфіру. Дівчина ж не знітилась і сказала:

- Як ви смієте тут командувати? У нас є король....

- Король! - гарикнув кардинал. - Вашого короля давно немає! Він відійшов в інший світ. І, судячи з того, як він за життя ставився до Святої Церкви, це не рай. І навіть не Чистилище. Це пекло! Його нижні кола! Ваш король палає у вічному вогні, а слуги диявола ще й олії піддають...

- Пане Дрилю....

Це озвалась леді. Вона ледь трималась на ногах.

- Пане Дрилю... Зробімо те, ради чого ви прийшли.

- Не годиться якомусь ребру перебивати чоловіка, та ще й в освяченій Духовенством рясі, - уже нормальним, але холодним тоном зазначив кардинал. - Ви б уже зараз повчились смиренності, вона вам дуже скоро знадобиться...

Після цього де Дриль, клацнувши пальцями, рвучко попрямував до виходу. Його слуги накинулись і, схопивши леді за руки, поволокли слідом. Аудиторія незадоволено загомоніла.

- Куди? Куди ви її тягнете? - пролунало в залі.

- Туди, куди ви всі маєте йти добровільно! - як шаблею, рубонув кардинал. - Чи вам нагадати те, що король і королева - це намісники Бога, а? І ви мені скажете, чому намісники Бога не в церкві чи монастирі?

- Король не для того загинув, аби його жінку, як скотину, хапали за руки і тягнули невідомо-куди!

Це знову озвалась баронеса. Дриль аж підскочив до неї, але дівчина навіть з місця не зрушила. Священнослужитель хотів щось відповісти, його губи затряслись у гніві, але замість слів він з усієї сили ляснув жінку по обличчю, та так сильно, що та аж заточилась.

- Брудна хвойда! - аж пирснув слиною кардинал. - Ти занадто багато собі дозволяєш! Нічого, ми навчимо тебе гарним манерам.

І двоє слугів кардинала схопили ще й баронесу. Народ загудів і посунув на непроханих гостей, але ті, викрутившись, кинулись до виходу.

Уже знадвору гості балу почули:

- Хай живе Король! Хай живе Король!