Розділ 41

Повернувшись додому я отримала купу компліментів від батьків. Потім пішла  нагодувати донечку, вона трохи насторожено глянула, та голод взяв верх і Улянка із завзяттям взялася до своєї справи. Коли мирно заснула я обережно перевдягнула її у красиву сукню крихітного розміру і поклала до білого дитячого крісла. Маленька принцеса. Настала черга і моєї сукні. До храму я вирішила вдягнутися у закриту легку сукню молочного відтінку. На ноги взула босоніжки на низькій платформі, бо до підборів мені ще далеко за станом здоровʼя. Волосся закрила світлим легким шарфом.

-Ви готові?

-Так.

До кімнати зайшов Гордій. Взяв донечку, підійшов до мене щоб поцілувати і підбадьорити поглядом. До храму ми їхали на двох авто. Батьки і хрещений у автомобілі Гордія, а ми троє у моєму. Минулого разу воно залишилося тут, та зараз я хочу забрати авто з собою. Продавати не буду, бо це подарунок Дімки, останній котрий він дарував особисто. Тоді я сприйняла все як належне, та лише втративши зрозуміла справжню цінність.

Дорогою зателефонувала Майї, котра вже майже підʼїхала до храму. Через декілька хвилин ми зупинилися на стоянці. Майя вже на нас чекала. Першим ділом я вибігла з авто до неї і кинулася у обійми. Як же я за нею скучила.

-Не бігай прошу, тобі ж неможна ще.

І пригорнула до себе сильніше. А через мить силою відійняла, ще й поглянула із докором.

-Чому ти нічого мені не розповіла коли була у лікарні? Я мала бути поряд, піклуватися про тебе і підтримувати. Ми ж не просто знайомі, а подруги. Соню, хіба так можна?

-Я не хотіла тебе лякати. А подбати про мене було кому. – Із задоволеною усмішкою я повернулась до Гордія, котрий вже встиг взяти донечку з автомобіля і підійти до нас. – Це Гордій, а це моя подруга…

-Майя, дуже приємно.

Вона мило привіталася і знову кинула мені прискіпливий погляд.

-З тобою я потім розберуся, а зараз хочу поглянути на моє крихітне сонечко.

З тієї миті подруга взяла всю відповідальність і піклування про Улянку на себе. Вона не вміє інакше відноситись до немовлят, бо любить їх мов своїх і називає дивом цього життя. Напевно тому з легкістю самотужки дбає про своїх діток. Я б з Улянкою ледве давала раду, якби не батьки та й Гордій. Напевно у неї дар. За кілька хвилин до нас вийшов отець Клаудіо, щоб привітатися і запросити на хрещення. Він тихенько кивнув мені із радістю на обличчі, стало приємно, що він радіє моєму щастю. А потім відбувалося щось неймовірне. Кожен із присутніх із захватом і трепетом у душі спостерігали за дійством. Улянка теж прокинулася і зовсім не думала плакати. Її цікавило все і всі довкола, тож донечка розглядала все великими очима. У кінці, ми отримали вітання і щирі побажання від отця. Треба буде частіше приходити до храму, бо ніде нема так тепло у душі як у цих, просочених молитвами, стінах.

А після, ми поїхали на святковий бенкет до ресторану. З вибором у мене не виникло питань, святкувати у колі великої сімʼї я вирішила у тому закладі, котрий вперше тут відвідала. Абсолютно сама, розбита і спустошена тоді я навіть не мріяла прийти колись сюди із рідними. Варто визнати, доля може приготувати не лише неочікувану біду, але й несподіване щастя. Кілька годин ми споживали смачні страви, сміялися, спілкувалися, мало не дійшло до танців під живу музику. Все проходило чудово, та я все ж напружувалася у намаганнях знайти слушну мить. Вона знайшлася сама. Раптово Майї зателефонували, під час розмови вона помітно розхвилювалася.

-Я прошу вибачення, але у мене пологи. Дівчина із нашої групи народжує, я обіцяла бути поряд.

-Я підвезу!

До цієї миті тихий і закритий у собі Луіс, видав досить впевнену пропозицію. Ми одразу затихли спостерігаючи назріваючий діалог.

-Ти ж випив вина.

-Я на таксі.

Майя розгублено посміхнулась і кивнула погоджуючись. Вона любʼязно попрощалася з усіма, розцілувала Улянку і підійшла обійняти мене, щоб тихенько прошепотіти.

-Він про трійку мою знає?

-Здається, ні.

-О, ну тоді зрозуміло, а то вже я розхвилювалася.

Майя підморгнула мені і пішла слідом за Луісом. Здається чоловік вирішив зазіхнути на її багаторічну самотність. Тільки подруга дуже скривджена стосунками у минулому і зовсім не готова до нових почуттів. Та хто його знає чим закінчиться поїздка, доля вона така.

-Луіс хороший хлопець, тільки з жінками йому не щастило. Може твоя подруга йому підійде?

Мама Гордія не стримала своєї цікавості і вирішила трохи вивідати про Майю. Окрім хороших якостей мені немає що про неї сказати.

-Вона дуже хороша людина. Організувала групу підтримки самотнім вагітним. Чудова мати своїм діткам. Улянці пощастило з хрещеною.

На цій приємній ноті можна було завершити святкування, та я повинна розповісти правду батькам ще про одну людину. Ця розповідь пройде без приємних слів і відчуттів.

-Перш ніж повернутись додому, я хотіла б дещо сказати.

На обличчях батьків зʼявилась цікавість, у той час як Гордій помітно напружився. Певно встиг прочитати мої наміри у схвильованому погляді.

-Святкувати хрещення Улянки з нами міг і її рідний дядько Дмитро. Це мій брат, єдиний кровний родич. Але, його більше немає серед живих. Ви сказали мені, що готові прийняти мене як рідну дочку. А я готова  вважати і називати вас мамою і татом. Та спершу, ви маєте знати правду про мене. Ми з Дімкою були нехорошими людьми, заробляли на життя аферами. Останні роки працювали на Мельника молодшого. Свого часу я змогла отямитися і захотіла змінити життя на краще, запропонувала братові, та він навідріз відмовився. Напевно тому, що сирітське дитинство не дало змоги навіть у дорослому житті зрозуміти, що таке чесність, любов, відданість. Вперше ці якості мені відкрив ваш син, тільки ми були по різні сторони барикад. Я втекла від усього сюди і обірвала всі звʼязки з минулим. Тоді я не знала, що втекла від смерті, котру нам готував Мельник. Якби не Гордій, Дімку б і не було кому поховати. Якби не Гордій, мене б тоді не просто знайшли щоб здійснити замах, а вбили. Я все ж щаслива, що ти зʼявився не лише у моєму житті, а і у останні миті життя брата. Щаслива, що він врешті став на сторону справедливості і віддав тобі докази. А ще, довірив мене саме тобі. Впевнена те, що я зараз вам запропоную Дімка би теж щиро хотів.