Спочатку ми хитрістю обдурювали гравців. Та це зовсім скоро стало ризикованим ділом, адже містом пішли слухи про наш тандем. Справу довелось покинути, та ненадовго, бо згодом Дімка відновив її у небаченій висоті. Він знайшов нам верхівку, яка давала завдання, а ми лише уміло виконували. Хто ті люди і звідки, я ніколи над цим не замислювалась, та й це була геть не моя справа. Бо я мала і так надто багато завдань. З тих пір, від дурнуватої і юної сирітки Соні нічого не лишилось. Вона стала небезпечною панянкою, яка з легкістю може обіграти будь-якого багатія.
Та все ж, треба визнати, частинка минулого залишилась у ролі дивної звички, яка несла у собі глибокий сенс. Після першого заробітку, на той час величезної для мене суми, я відчула сильний тремор у руках від азарту. Брат простягнув мені кілька купюр, які я прийняла із незрозумілими але приємними і сильними відчуттями. Цілий вечір кружляла по кімнаті у пошуках надійної місцини, щоб заховати їх. Чому так прагнула заховати? Бо нас у прийомній родині змушували всім ділитись порівну. Мені брат часто передавав усього, а от іншим майже нічого не приносили. Я не хотіла ділитись, тому у мене все відбирали силою, інколи, все до капки. Жалілась братові та він не міг нічого вдіяти, лише забирати мене на кілька годин звідти, щоб добре нагодувати. Це було важко у всіх можливих сенсах. Наші прийомні батьки не проявляли до нас любові, вони просто виживали як уміли і вчили цьому прийомних дітей. Саме того вечора я зрозуміла, що можна не виживати, а жити. Робити це у достатку, насолоджуватись кожним прожитим днем. Та спочатку, треба було дуже постаратись і заробити чимало грошей для забезпечення безтурботного майбутнього. Я заховала кошти і почала працювати. Спочатку над собою, навчилась з легкістю змінювати зовнішність, поведінку і манери. Я могла бути наївною блондинкою із невинними оченятами і ідеальним тілом. Або ж чорноволосою впевненою у собі панянкою із загадкою у стальному погляді. За світською вечерею, у розкішному ресторані, могла впевнено поводитись наче королева цього дійства, а могла розгублено оглядатись із опущеними плечима від того, що вперше опинилась у такому місці. Навчилась декільком мовам, щоб більше розуміти розмови вельмож за вечерями. Якщо треба було то підтримувала розмову потрібною мовою, якщо ні – уважно слухала інформацію із повним нерозумінням на обличчі. Розумілась на брендах, дорогих напоях, найкращих курортах, й інших важливих деталях звичних для розкішного життя. Коли вдало завершувала чергову місію, відчувала за себе величезну гордість, бо я гралася із небезпекою і щоразу її вигравала. Я обдурювала тих, кого неможливо обдурити. Я навчилась маніпулювати багатими і розумними чоловіками. Змогла гратися з вогнем, при цьому, ніколи не обпікаючись.
Всьому рано чи пізно настає кінець. Навіть у тих людей, які ніколи про нього не замислювались. Мій кінець відбувся на далекому курорті... Доки я відволікала своєю красою і молодістю одного заможного бізнесмена, люди на яких я працювала відбирали у нього бізнес. І не дивно, що з ним так вчиняли, адже цей чоловік вразив навіть мене своєю скупістю. При величезних статках ми відпочивали у звичному готелі, який і на чотири зірки не дуже тягнув. Пили не дешеве, але точно не найкраще шампанське відпочиваючи на пляжі. Коли у нього задзвенів телефон, я видихнула з полегшенням бо ж знала, що скоро він жахнувшись почутим втече забувши про мене назавжди. Так і було, чоловік миттю кинув мені на рахунок скромну суму для повернення додому, попрощався і пішов. А я... через хвилину отримала суму більшу у кілька нулів, витерла фальшиві сльози з лиця, замовила пляшку найдорожчого вина і поїхала розсікати морські простори на персональній яхті. Коли повернулась додому і думати забула про того чоловіка, як і завжди, мене більше не обходила їхня подальша доля. Я працювала лише над минулим кожного з «об’єктів», як ми їх називали між собою з Дімкою. Вивчала вподобання в усьому, починаючи з захоплень закінчуючи їжею, щоб йти на завдання до чужої людини про яку знаєш все. Напевно це і було причиною моїх успіхів. Та останнього чоловіка я дуже недооцінила. Він поскупився на все, окрім помсти. Незнаю як, але знайшов мене і спробував вбити. У нього вийшло. Доки я висіла над прірвою, та й останні кілька днів після порятунку, я задумалась над своїм минулим. Згадала кожного обдуреного чоловіка. Зрозуміла, що роками приносила ні в чому переді мною невинним людям горе. Відчуваючи при цьому задоволення і гордість за себе. Зрозуміла, що дарма збирала гроші, бо вони могли мені більше ніколи не знадобитись. І що найгріше, про мене ніхто б і не згадав із оточення, бо кожен знав мою фальшиву роль. Це страшно. Дуже страшно дожитись до такого стану порожнечі і розчарованості в собі. Навіть у дзеркало важко дивитись, бо я не знаю хто на мене з нього дивиться. Роками я дуже пильно вивчала інших, настільки, що не думала про себе. Хто ж я? Впевнена у собі різностороння жінка, чи бездушна і безжальна людина? Занадто розумна, чи зовсім дурна? Щоб розібратись знадобиться багато часу і сил. Я вже вирішила, що колишньою ніколи не буду. Бо хочу, нарешті, почати нормальне і повноцінне життя. Потихеньку очищуватись від бруду із вірою у себе, у інших людей, у майбутнє. Колишня Соня померла, її більше немає у моїй голові, а значить не буде і в серці. Не дарма ж я залишилась жити далі, мабуть це останній шанс, щоб перестати займатись самознищенням. Я вирішила. Я починаю з чистого аркуша.
Тільки омріяне визволення від ролі маріонетки, закінчилось навіть не почавшись. Дімка прийшов і поставив мене перед фактом. Вмить знищив усю надію, яку я встигла виплекати у своєму серці.
-Соню! Зараз все куди серйозніше ніж було раніше. У людини на яку ми працюємо великі проблеми. Ми або впораємося із цим завданням, або помремо. Ти уявити собі не можеш на кого весь час працювала. Впораєшся і їдь на всі чотири сторони.
Дімка простягнув до мене папку, тільки я не збиралася відпускати свої коліна і брати її в руки. Через секунду брат поставив папку переді мною на підлогу, сам розгорнув її. У очі одразу кинулось фото об’єкта, на ньому відображався молодий хлопець. Дуже гарний, і з дуже сумним поглядом. Одразу стало не пособі, бо на мене дивилась людина із доброю душею. Закрила очі наповнені сльозами. Це правда, колишня Соня померла, бо вона б ніколи про таке не думала вперше дивлячись на фото чоловіка, якого вона обдурюватиме.
#2050 в Любовні романи
#995 в Сучасний любовний роман
#467 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 31.07.2024