Розділ 15

Гордій сидів у своєму кабінеті весь поглиблений у роздуми.. Дивився порожнім поглядом на кілька картонних коробок на столі. Зараз прийде його начальник, щоб попрощатись. Тоді Гордій візьме свої скромні пожитки і назавжди покине цю будівлю. І країну теж. Слухання у справі Мельника нещодавно закінчилось, а тому начальник от-от відкриє ці двері.

Двері відчинились. Тільки людина, котра зайшла всередину приміщення дуже здивувала Гордія. Мельник старший, мовчки пройшов до столу, щоб опуститись на стілець перед ним. Не так Гордій собі уявляв їхню вимушену зустріч. Гадав це станеться на території Мельника старшого, після того як його, відлупцьованого до напівсмерті,  силою притягнуть до ніг розлюченого батька. Та цього не сталось не спроста, певно у голові немолодого бізнесмена є куди гірший план покарання для кривдника свого єдиного сина. Тільки він не здогадується, що гірше за Кирила вже не покарає. Гордій дожився до такої порожнечі всередині, що йому стало абсолютно байдуже на все, що може статись попереду.

Деякий час вони просиділи у мертвій тиші. Навіть поглядами не зустрілись жодного разу. Подібна поведінка трохи дивувала Гордія, та він не мав слів для розмови із цим чоловіком. Врешті, гість заговорив.

-Куди поїдеш?

Запитав спокійним і тихим тоном дивлячись на коробки.

-За кордон, до батьків повернусь.

Теж спокійно відповів. Тепер вони зустрілись поглядами. На свій подив, Гордій не побачив ніякої загрози у очах співрозмовника. Навпаки, смуток і співчуття.

-Як вони? Змогли хоч трохи оговтатись після утрати дочки?

-Ні. Після такого не оговтуються, принаймні, для нас це стало неможливим.

Гордій відповів правду, без зайвої думки. Чоловік важко видихнув, хитаючи головою із розумінням. Деякий час він розглядав підлогу перед собою, а потім заговорив.

-У мене єдиний син. Моя віра, надія, майбутнє. Тоді, після похорону я говорив з ним, і він зізнався у знущаннях над Алінкою. Син плакав, що помилився і не хотів біди. Я повірив йому. Він ще був дитиною.

-Йому було шістнадцять!

Гордій не стримався і перебив чоловіка. Від добре пам’ятає тоді себе, і розуміє, що коїться у голові шістнадцятирічного юнака. Це досить дорослий вік, у якому людина мусить думати про наслідки своїх дій.  

-Так, твоя правда. Тільки ти спробуй не виправдати своє дитя, коли воно плаче від страху біля твоїх ніг. Тим більше, Кирило більше жодного разу не оступився. Він самотужки здобув вищу освіту, взяв на себе керівництво моїми справами і роками вів їх краще за всіх. Тоді то я і вирішив, що хочу бачити його нашим мером. Тільки ця ідея чомусь йому геть не сподобалась, одначе, перечити він не зміг. Хай Кирило жорстокий, але він розумний. Здогадався, що від конкуренції на посаду мера може наразити себе на небезпеку... Я веду до того, що якби не ти викрив справжнього Мельника молодшого, це б неодмінно зробили інші. Я прийшов до тебе, щоб сказати, що тобі нічого не загрожує. Повертайся спокійно до батьків і проживай своє життя із чистим сумлінням. Кирилові я руки зав’язав, більше він не посміє діяти за моєю спиною.

-Ви захищаєте мене після того як я зруйнував життя вашого сина і вашу репутацію?

-Не ти зруйнував а Кирило, тож не тобі за це платити. Хай надто пізно, та я став на бік справедливості. А про мою репутацію не хвилюйся, мені ще стане сил її повернути.

Чоловік поволі піднявся зі стільця і попрямував до дверей. Зупинився перед ними, щоб знову глянути на Гордія.

-Прощавай хлопче. І знай, ти – хороший син.

-Прощавайте!

Мельник вийшов прикривши за собою двері. Він залишив Гордія у дивних відчуттях. Невже ці люди здатні на щось хороше? Та, навіть, якщо так, занадто пізно. Сьогоднішній прояв добра ніщо, у порівнянні із колишнім злом. Минулого не змінити. Мертвого не оживити. Розбите серце тугою вже не залічити.

Невдовзі прийшов начальник, вони попрощались і Гордій прийшов додому. Через кілька днів Гордій спакував свої речі до валізи. Подумки попрощався із стінами, забороняючи собі згадувати про щасливі миті тут зі зрадницею. Спустився вниз, де на нього вже чекав автомобіль таксі. Своє авто він встиг продати. Доки сидів у аеропорту очікуючи на потрібний рейс, вирішив зробити важливий дзвінок.

-Слухаю!

-Вже привезли?

-Так, кілька днів тому. Злий мов чорт, тобі летять сотні прокльонів.

-Я вже давно проклятий, дарма старається. Як наша справа?

-Поки не довіряє, та воно і не треба. Все одно всі розмови при мені проходять. Тобі він не мститиме, бо дав слово батькові. А от Дмитрові планує, його сестру шукають щоб убити.

-Зрозуміло. Якщо знайдуть – попередь.

-Як скажеш. Тільки ти не забувай, я тут вже не так довго, завдяки тобі.

-Пильнуй свій термін, а потім я сам розбиратимусь як за ним стежити.

Гордій завершив виклик і знесилено опустив голову на руки, обпершись ліктями на власні коліна. Він виконує останнє бажання Дмитра. Захищає його сестру. Якщо Кирилові стане сил, і він знайде дівчину, то Гордій примчить її рятувати хоч з іншого кінця світу. Тільки він воліє цього ніколи не робити, бо не хоче більше бачити її оману наживо. Занадто боляче. Жорстоко і невиправно. Занадто близько до його понівеченого серця. Тільки нутро підказує, що їм колись все ж доведеться зустрітись.