Глава 39 – Суд

Жарль і Варвара мовчки підійшли до Емілії. Вона не опиралася — сил уже не залишилося. Її руки були зв’язані, кроки важкі, але обличчя залишалося гордим, навіть попри розпач у серці.

Її вели вузькими сходами на дах Храму — туди, де височіла Смертницька гільйотина. Місце, куди виходили лише раз у житті — й ніколи більше.

Коли вони піднімалися, навколо зібралися всі хранителі. Кам’яні стіни храму гули від співу. Всі голоси злилися в один, низький і страшний, — «Хранительські похорони».

Вигадана мова, давня й сувора, тягнулася у холодному вітрі:

«Lorenn vah-shara,
Oskolenn tra-mah,
Diemarh enn-turo,
Sah’rein nakhtar.»

Кожен крок Емілії лунав під цей спів, немов удари серця.

У цей час кілька молодших хранителів побігли до дзвіниці. Там загримів Колокол Смертника — важкий, глухий удар рознісся по всьому Альдрасу. Місто завмерло: всі знали, що скоро загине один із хранителів.

На даху було холодно. Камінь віддавав нічною сирістю, а поруч стояла гільйотина з темним лезом, яке блищало у світлі факелів.

Емілію поклали на дошку. Лоб холодів від дотику дерева, а зв’язані руки тремтіли, хоча вона намагалася цього не показати.

Один за одним хранителі підходили і казали їй останнє слово. Хтось бурмотів молитви, хтось шепотів образи, хтось навіть просив пробачення. Але всі дивилися на неї як на вже мертву.

Останньою підійшла Олівія. Її очі палали переможним вогнем. Вона нахилилася й прошепотіла:

— Це я здала тебе, Еміліє. Ти думала, що зможеш сховати правду?

Емілія закусила губу, але промовчала.

Варвара взялася за важіль. Спів посилився. Вітер загув, немов сама доля чекала цього моменту.

Гільйотина опустилася.

Раптом — чорний екран. Порожнеча. Ні болю, ні криків, ні храму. Лише тиша.

Через кілька секунд тиша розчинилася у скрипі пера. Дівчина з білосніжним волоссям відклала ручку, розім’яла пальці й всміхнулася.

— Це була б чудова ідея для книги, — сказала Карина сама до себе, дивлячись у вікно, де сходив світанок.

Вона встала, потягнулася й, притримуючи зошит під пахвою, вийшла з кімнати. Попереду було ще багато сторінок, які чекали на своє продовження.

Дякую за прочитання!