Глава 32 – Кінець?

Альдрас зустрів їх того вечора сонним і мирним. Пара без зайвих слів пройшла вулицями, зануреними у світло ліхтарів, і віднесла до Храму Осколків звіт про перевірку Бібліотеки Святого. Завдання було офіційно завершено, і вони відчули звичне полегшення після успішної місії.

Проте наступного ранку тиша зруйнувалася.

Варвара власноруч передала їм сувій із печаткою Іннін. Вона навіть не наважилася зустрітися з ними поглядом, а лише коротко промовила:
— Вас викликає Вища Хранителька. Негайно.

Дворець Іннін був прохолодним, мов сама ніч. Пара ступила у великий зал, і двері за ними зачинилися з глухим відлунням. На підвищенні, біля вітражного вікна, сиділа Іннін Гольстро. Її темна мантія спадала до підлоги, а руки лежали на поручнях крісла. Обличчя було спокійним, але в погляді відчувалася криця.

— Сідайте, — її голос прозвучав різко.

Емілія з Дименом обережно опустилися на лаву перед нею. Внутрішнє напруження відчувалося в кожному подиху.

— Учора ви виконали доручення, — почала Іннін рівним тоном. — Але сьогодні до мене долетіла... пташка. І ця пташка нашіптує мені про речі, які не повинні відбуватися серед Хранителів.

Вона зробила паузу, вдивляючись у них.
— Мені кажуть, що між вами є... більше, ніж дружба.

Серце Емілії різко впало. Вона відчула, як Димено на мить напружився поруч, його рука стиснула край лави так, що побіліли пальці.

— Ви знаєте правила, — продовжила Іннін. — Два Хранителі, чиї осколки світяться одне до одного, втрачають право на службу. Але ви вже не просто Хранителі — ви старійшини. Ви обоє несете значно більшу відповідальність.

Її голос став холодним, мов крижана вода:
— Тож я даю вам одну хвилину. Поясніться.

Тиша впала так тяжко, що здавалося, ніби навіть повітря в залі завмерло. Емілія відчула, як усередині борються страх і бажання сказати правду. Її погляд ковзнув до Димена. Його очі світилися рішучістю, але водночас — прихованим теплом.

Вони мали лише одну хвилину, щоб вирішити, що для них важливіше: правда чи служба.