Глава 31 – Бібліотека

Емілія й Димено дісталися Естолара пізнім ранком. Місто зустріло їх дзвоном, що лунав із вузьких веж, і ароматом спецій, які продавалися на центральному ринку. Вузькі вулички вели їх до масивної будівлі, котра, здавалося, вросла в землю ще в ті часи, коли не було ні Альдраса, ні Сельварда.

Перед ними височіла Бібліотека Святого. Стіни з чорного каменю, вкриті символами, які вже давно ніхто не розумів; величезні вікна, крізь які просочувалося м’яке світло; а двері, важкі й дерев’яні, прикрашені металевими вензелями, видавалися входом не просто в будівлю, а в саму історію світу.

На порозі стояв старий бібліотекар — сухорлявий чоловік у темній мантії. Його очі, хоч і вицвілі, світилися гострим розумом.

— Ви Хранителі? — запитав він, уважно вдивляючись.
— Так, — відповіла Емілія. — Ми маємо перевірити кількість книг у сховищі.

Бібліотекар кивнув.
— Це займе близько тридцяти хвилин. Зачекайте тут, я підготую реєстр.

Великий зал бібліотеки зустрів їх тишею. Повітря пахло старими сторінками й воском, яким натирали підлогу. Стелажі тягнулися вгору, гублячись під склепінням, наче ліси з книг, що стояли, як воїни, охороняючи таємниці.

Емілія торкнулася корінця однієї з книг, витягла її й відійшла в самий кут. Сівши за масивний стіл, вона розгорнула сторінки й почала читати. Слова стародавнього автора були важкі й густі, мов саме повітря тут, але вони відволікали від очікування.

Димено ж не сів. Він підійшов ближче до неї, сперся на край столу й дивився так, що вона відчула на собі його погляд навіть крізь рядки тексту.

— Тридцять хвилин, — прошепотів він. — Достатньо часу, щоб забути про все навколо.

Емілія підняла очі. В їхньому погляді не було суворості Хранительки, лише тиха згода й вогник, який спалахував тільки поруч із ним. Вона закрила книгу, її пальці ледь тремтіли, коли вона поклала її на стіл.

Він простягнув руку. Вона взяла її.

І світ навколо ніби зник, лишивши тільки їх двох у тиші, яку охороняли стіни бібліотеки.

Через двадцять хвилин у зал увійшов бібліотекар із товстим списком у руках. Його кроки розбили тишу, й він сухо мовив:

— Підрахунок завершено. Ось документ, у ньому всі книги зареєстровані й описані.

Емілія й Димено, вже зібрані й стримані, підійшли, взяли папір і подякували.

Не сказавши жодного зайвого слова, вони вийшли з бібліотеки. Місто шуміло, життя текло, а вони рушили назад до Альдраса, несучи із собою не лише документ, а й ще один їхній спільний секрет.