Глава 22 – Робота не стане чекати

Минуло півтора місяця. Рани Емілії давно затягнулися, а колись зламану руку вона знову могла піднімати й стискати в кулак. Лікарі говорили, що ще трохи й слідів не залишиться, та для самої дівчини головним було інше — відчуття, що вона знову готова бути Хранителькою.

Димено приходив до неї щодня. Він приносив свіжі фрукти з ринку, іноді суворо змушував пити відвари, які готували цілителі, а частіше просто сидів поруч, розмовляв і жартував, щоб їй не було самотньо. Сьогодні він знову переступив поріг її дому, і в його руках був невеликий мішечок із виноградом.

— Схоже, ти вже зовсім одужала, — усміхнувся він, уважно вдивляючись у неї. — Рука більше не болить?

Емілія розпрямила плече й легко стиснула кулак.

— Лише трохи тягне, але я вже витримаю і меч, і довгий перехід. Я більше не можу сидіти осторонь. Хочу повернутися.

Димено мовчав, а потім тихо кивнув.

— Я знав, що ти скажеш це. І я не буду тебе відмовляти. Але пообіцяй мені одне: якщо знову буде важко — ти не будеш приховувати. Я хочу знати правду, Еміліє.

Вона на мить замислилась, потім узяла його долоню у свою й усміхнулась:

— Обіцяю.

Разом вони вирушили до Храму Уламків. У коридорах пахло ладаном і свіжою олією для факелів, а у великій залі їх уже чекала Іннін Гольстро. Висока, в строгій мантії, вона виглядала велично, проте в її очах промайнуло тепло, коли вона побачила Емілію.

— Отже, ти вирішила повернутися, — сказала вона, уважно розглядаючи дівчину.

— Так, Висока Хранителько. Я відновлю роботу. Я більше не хочу сидіти осторонь, коли світ змінюється.

Іннін на мить замовкла, потім підійшла ближче.

— Я вірила, що твоя сила й дух не зламаються. Твоє місце серед нас, Еміліє. Від сьогодні ти знову повертаєшся до обов’язків.

Димено кивнув і стиснув плече подруги, відчуваючи гордість.

Минув день. Сонце вже клонилося до заходу, коли до них підійшла Варвара, права рука Іннін. Її погляд, як завжди, був діловий, голос рівний і холодний.

— Є завдання, — промовила вона, подаючи сувій. — Іннін наказала вам обом вирушити до Сайренна. У Башні Штормів зберігається Морський кристал. Він належить до стародавніх реліквій і має величезну силу, але останнім часом у місті з’явилися дивні чутки про неспокій у вежі.

— І ми маємо перевірити його? — перепитала Емілія.

— Так, — коротко кивнула Варвара. — Ви вирушаєте завтра на світанку. Підготуйтеся.

Вона розвернулася й пішла, залишивши пару наодинці. Димено й Емілія перезирнулися — обидва знали: нова подорож обіцяє не тільки небезпеку, а й відкриття, які можуть перевернути їхнє розуміння світу.

Емілія вдихнула глибше й промовила:

— Що ж… Виходить, відпочинок закінчився.

— І слава богам, — усміхнувся Димено. — Ходімо збирати речі.