Глава 17 – Випробування

Місяць минув відтоді, як у землю лягли два старійшини — Дрюс Інвергарт і Хору Дьми. Альдрас жив далі, але скорбота й шана залишилися в серцях людей. Емілія й Димено звикали до нового титулу — старійшин хранителів. Обов’язків стало більше, але й відповідальність тепер лежала на їхніх плечах, як на повноцінних стовпах Храму.

Того ранку вони вперше були викликані до тронної зали Іннін Гольстро.
Високі вікна палацу пропускали ранкове світло, і золоті відблиски грали на мармурових колонах. Іннін сиділа на своєму місці, задумливо схиливши голову.

— Час не стоїть на місці, — сказала вона, коли хранителі підійшли ближче. — Ми втратили двох старійшин. Світ не може залишитися з меншою кількістю захисників. Потрібні нові хранителі. За два дні ми проведемо відбір.

Емілія відчула, як її серце пришвидшило хід. Відбір — те саме випробування, що колись змусило її битися за власне життя. Вона зиркнула на Димено: він теж стиснув губи, але кивнув.

— Ви обоє, — продовжила Іннін, — як нові старійшини, відповідаєте за організацію трьох випробувань. Сила, спритність і витривалість. Я хочу, щоб ви нагадали новим поколінням, що означає бути хранителем.

— Так, володарко, — в один голос відповіли вони.

Вийшовши з палацу, Емілія та Димено рушили до Храму Уламків. Дорогою вони обговорювали деталі.

— Пам’ятаєш, як ми самі проходили відбір? — усміхнувся Димено, хоча в його очах не було радості. — Бій на смерть… ті погляди, коли ми не знали, чи залишимося живими.

— Забути неможливо, — відповіла Емілія. — Але тепер ми ті, хто вирішує, як це виглядатиме для інших.

Перше випробування — Сила

Вони відвели для цього арену за містом, на рівнині, оточеній кам’яними уламками. Старі воїни вже спорудили дерев’яні трибуни для спостерігачів. Посередині стояв широкий круглий майданчик, вкритий піском.

— Тут вони битимуться, — сказала Емілія, втикаючи меч у землю. — Один на один, без права втечі. Як і колись ми.

— Кров знову проллється, — тихо промовив Димено. — Але іншого способу перевірити силу немає.

На краях арени вони розставили кам’яні стели з символами уламків. Вони мали нагадувати кандидатам: цей шлях — не гра, а присяга.

Друге випробування — Спритність

Для цього вони вибрали круті скелі на північ від Альдраса. Кам’яні уступи здіймалися вгору, облизані вітрами та часом. Емілія сама випробувала шлях, піднімаючись майже до вершини.

— Тут вони перевірять свою сміливість, — сказала вона, стираючи піт із чола. — Одне неправильне рішення — і падіння.

— Я додам канати та хиткі містки, — додав Димено. — Хай доведуть, що можуть не лише битися, але й знаходити шлях там, де його майже немає.

Скелястий маршрут вони позначили червоними стрічками, а у верхів’ї встановили символ Храму — нагадування, що лише витривалі дістануться до нього.

Третє випробування — Витривалість

Це завдання вони облаштували у підземних залах під Храмом Уламків. Кам’яні коридори, тьмяне світло факелів, вузькі проходи. Там створили спеціальний ритуальний круг: ті, хто проходив випробування, мали витримати довгі години ударів та випробувань болем від спеціальних воїнів-наглядачів.

— Це найважче, — сказала Емілія, коли вони спускалися у темряву. — Витримати удари, біль, приниження. Саме тут ми зрозуміли, хто ми насправді.

— Тільки той, хто вистоїть, має право носити мантію хранителя, — підтвердив Димено.

Коли всі три локації були готові, вони піднялися на дах Храму, звідки відкривався вид на Альдрас. Сонце вже хилилося за обрій, але місто світили вогні святкових факелів — чутка про новий відбір уже розлетілася серед жителів.

— Завтра все почнеться, — сказала Емілія. — І хтось із них стане нашим братом чи сестрою.

Димено мовчав, вдивляючись у далечінь. Його рука мимохіть торкнулася її долоні. Вони стояли поряд, знаючи: попереду знову кров і нові долі, що вирішаться тут, в їхніх руках.