Глава 5 – Нічний причал

Причал східної гавані був майже порожнім. Лише скрип мотузок і хлюпання хвиль об палі порушували тишу. Небо вже потемніло, а Башта Штормів світилася десь у далині, немов величезний маяк, пильнуючи всі кораблі Сайренна.

Емілія сиділа на ящику, стискаючи посох. Її погляд ковзав по темних постатях кораблів, що гойдалися на воді. Димено стояв поруч, спершись на бочку. Він дивився у темряву, але голос його був тихим, розслабленим.

— Ти знаєш, — почав він, — коли я став хранителем, думав, що всі ми будемо однією сім’єю. Та коли побачив інших… зрозумів: у кожного своя правда.

Емілія глянула на нього.
— Ти про кого?

— Про Олівію, наприклад. Вона ніколи не бачить у людях нічого, крім суперників. Для неї відбір триває завжди, навіть після перемоги.

Емілія кивнула. Її пам'ять підкинула образ Олівії Кдрох — гордої, холодної, з поглядом, що міг заморозити.

— А Хору Дьми? — спитала вона. — Той, що з Карденна.

Димено зітхнув.
— Його життя було суцільним пеклом. Вижити там, де дітям розбивають уламки ще в колисці… не кожен би витримав. І все ж він став хранителем. Знаєш, я думаю, його уламок — найсильніший із усіх.

Вони замовкли, слухаючи хвилі. Потім Емілія зважилася:
— А ти віриш, що ми справді здатні захистити уламки від усього світу?

Димено трохи усміхнувся.
— Якщо не ми — то хто? Ми ж пройшли Відбір не просто так.

Сонце сховалося, і на причалі стало зовсім темно. Лише місячне світло ковзало по воді. Раптом у далині з’явилися тіні. Двоє, троє… п’ятеро чоловіків у темних плащах рухалися до складів. Один ніс важкий ящик, який світився крізь щілини тьмяним сяйвом.

Емілія затримала подих.
— Вони…

— Справжні уламки, — завершив за неї Димено.

Фігури зупинилися біля дверей складу. Один витягнув ключ, другий озирнувся навколо. Вітер доніс уривки їхніх слів:

— Швидше, поки ніхто не побачив…
— Господар чекає. Ціна буде висока.

Димено нахилився до Емілії.
— Що робимо? Йдемо одразу в бій чи спостерігаємо далі?

Емілія стиснула посох. Серце калатало, немов билося в такт хвилям. Перед ними були ті, хто вкрав саме серце храму. Але діяти потрібно було обережно.