Глава 3 – Вищий хранитель

Внутрішні зали храму завжди здавалися Емілії місцем, де час зупиняється. Тут не чути було шуму міста, лише тиха мелодія вітру, що ковзав крізь вузькі вікна. Високі стіни прикрашали мозаїки — сцени з життя Перших людей та сяючі уламки, вмуровані в арки.

Посеред залу, де тьмяне світло лягало на кам’яні сходи, сидів Іннін Гольстро. Його обличчя було схоже на стародавній камінь — спокійне, але сповнене тріщин від прожитих років. Його очі світилися не як очі людини, а радше як два уламки, що бачили занадто багато.

Він підвів погляд на новоприбулих.
— Нарухо. Шальконе, — тихо мовив хранитель, і цього було достатньо, аби серце Емілії затремтіло.

Вони вклонилися. Варвара залишила їх і відійшла в тінь.

— Ви думаєте, сьогодні ми здобули перемогу, — промовив Іннін, його голос був глибоким і водночас крихким, мов відлуння. — Але під час бою сталося дещо, що може обернутися для світу катастрофою.

Емілія й Димено обмінялися тривожними поглядами.

— Поясніть, пане, — першим озвався Димено.

Іннін підняв руку, й у повітрі спалахнув світлий образ: полиці святилища, де зберігалися уламки. Та деякі місця світилися порожнечею.

— Поки наші очі були звернені на ворога ззовні, хтось увійшов до самого серця храму й замінив кілька уламків фальшивими. Ми помітили це лише після битви. Справжні кристали зникли.

У Емілії защеміло серце.
— Але ж… це неможливо. Храм охороняли…

— Значить, серед тих, хто мав доступ, є зрадник, — спокійно завершив за неї хранитель.

У залі запала тиша.

— Ми не знаємо, хто саме викрав уламки, — продовжив Іннін. — Але сліди ведуть до узбережжя. Наші розвідники стверджують, що в Сайренні останнім часом з’явилися люди, які намагаються продати кристали. Їхні руки не тремтять, коли вони торгують почуттями інших.

Він поклав на стіл розгорнуту карту. Чорнилом були позначені дороги, міста та позначка — порт Сайренна.

— Еміліє. Димено. Ви підете туди. Ви знайдете уламки й повернете їх додому.

Димено взяв карту й обережно склав її.
— А якщо це пастка?

— Усе наше життя — це пастка, — промовив хранитель, і в його голосі прозвучала втома. — Але ми не маємо права сидіти, склавши руки. Кристали — не просто камінці. Це серця людей. Якщо вони потраплять у руки тих, хто жадає влади, світ знову захитається на межі темряви.

Емілія кивнула, відчуваючи, як у грудях зростає рішучість.
— Ми виконаємо наказ, пане.

Іннін усміхнувся ледь помітно, наче на мить скинув тягар.
— Варвара забезпечить вас листами для доступу до портів і печаттю хранителів. А решта… залежить лише від вас двох.

Уже за кілька годин вони вийшли з храму. Над Альдрасом сходив світанок, небо розливалося золотом, і навіть після ночі бою місто повільно поверталося до життя.

Емілія дивилася на карту в руках Димено й відчувала, що їхня дорога щойно починається.

— Сайренн… — тихо мовила вона. — Місто моряків і загублених уламків.

Димено засміявся коротко.
— І місто, де нам доведеться шукати голку в сіні.

Вона усміхнулася у відповідь.
— Ну що ж. Якщо уламки обрали нас — значить, ми впораємось.

І разом вони рушили на шлях, який вів до моря.