Глава 0 – Пролог

Колись, у часи, коли світ тільки-но пробудився з небуття, на землю ступили Перші Люди. Вони не знали ані зброї, ані законів, ані вогню, проте кожен із них мав у грудях сяйний уламок — кристал, що народився разом із їхнім серцем. Ті кристали були не просто камінням: у них текли почуття, мов жива ріка. Радість і смуток, любов і гнів, відвага і страх — усе мало своє віддзеркалення в кристалі.

Кажуть, коли двоє людей зустрічалися й їхні уламки світилися однаковим кольором і формою, тоді душі торкалися одна одної й ставали нерозривними. Це був знак долі, союз, якому не могли завадити ані бурі, ані війни. Так виникла перше поняття любові й дружби.

Але поруч із даром народилося й прокляття: якщо уламок розбити, людина втрачала почуття. Вона могла бачити світ, чути птахів і говорити, та її серце залишалося порожнім. Таких називали «без уламковими». Їх боялися, бо хто живе без емоцій — не знає ані жалю, ані милосердя.

Минали століття, й довкола храмів, де берегли уламки Перших Людей, виросли міста. Кожне місто мало свою долю та власну історію:

Альдрас — місто світла й торгівлі, де стоїть величний Храм Уламків. Тут народжуються й з’єднуються нові пари, тут проходять ритуали єднання. У купецькому кварталі сяють ряди сувенірних кристалів, амулетів і прикрас.

Сайренн — морське місто, що виросло довкола Башти Штормів. У її серці вмурований величезний морський кристал, котрий веде кораблі крізь бурі. Біля таверни «Зламаний Уламок» збираються моряки й найманці, багато з яких втратили свої уламки в битвах.

Карденн — місто-ізгой, де кожному немовляті одразу розбивають уламок. Там панує Зал Мовчання й чорні казарми, де виховують воїнів без почуттів. Сюди бояться подорожувати, бо карденнці втратили здатність любити.

Естолар — столиця знань і мудрості. У його бібліотеці зберігаються літописи героїв, а в Храмі Оракула Вод мешкають найстаріші хранителі. Кажуть, у глибині храму лежать уламки Перших Людей.

Сельварда — тепер лише місто-привид. Там стоїть Розбитий Обеліск із іменами Творців. Кажуть, у затонулому кварталі спочивають уламки мертвих, і хто наважиться торкнутися їх, почує голоси тих, кого вже немає.

Світ народився з уламків, і світ може зруйнуватися через них. Уламки поєднують і розділяють, дарують щастя й прирікають на самотність.