Глава 12. Господар Пустки

Перед очима знову розкинулися сірі безживні простори Пустки. Данаїл глибоко вдихнув її отруйне повітря крізь нові фільтри. Будь-яка людина при здоровому глузді назвала б це місце втіленням кошмару.

А він...

Він почувався тут як удома.

Хлопець торкнувся широкого платинового браслета на правому зап'ясті. Браслет не обпікав, бо хлопець зараз був користувачем, а не конструктором. Данаїл планував перебудувати Ірлі саргією темряви, але поки що не наважувався. Йому ще бракувало знань, щоб узятися за його перепроєктування, а щось зіпсувати й втратити свого вірного помічника він не хотів. Данаїл позвав:

— Ірлі. 

Поверхнею артефакту пробігли тонкі сріблясті руни. У повітрі спалахнула голограма. Над браслетом з'явився невеликий напівпрозорий смарагдовий ящір. Він ліниво потягнувся, широко позіхнув, почухав задньою лапкою шию й неспішно озирнувся.

— Аналіз навколишнього середовища завершено.

Ірлі витримав драматичну паузу.

— Імовірність бути з'їденими протягом найближчої години — тридцять вісім відсотків.

— І тобі гарного дня, Ірлі.

Ящір знову озирнулася довкола.

— Поправка. Уже сорок два.

— Заспокоїв.

— Завжди будь ласка. Психологічна підтримка входить до базового пакета моїх функцій.

У цей момент до них підійшов Димитрій, який зняв із мотоцикла захисний купол. Він подивився спершу на голограму, потім на Дана.

«Треба ж... Ще вранці він не хотів мені її показувати», — відзначив Димитрій. Схоже, як наставник, він рухається у правильному напрямку. 

Ящір першим порушив мовчання.

— О!

Він миттєво підлетів ближче до ловця й завис перед його обличчям.

— То ось який вигляд має знаменитий Димитрій Вальтер.

Ірлі найбезцеремоннішим чином розглядав його.

— Шрам справжній.

— Справжній, — підтвердив Димитрій.

— Вираз обличчя теж.

— Теж.

— Чудово. То ось чому, господарю, ти весь час такий напружений.

Ящір облетів наставника по колу.

— Зріст відповідає опису. Пульс рівний. Харизма... лячно висока.

Данаїл прикрив очі долонею.

— Ірлі...

— Уже закінчую.

Він знову повернувся до Димитрія.

— Я багато про вас чув.

— Сподіваюся, нічого хорошого.

— Авжеж.

Димитрій хмикнув. Схоже, відповідь йому сподобалася.

— Це і є твій помічник, з яким ти постійно подумки розмовляєш? — запитав він у Дана.

— Так.

— Штучний інтелект? І водночас уламок душі? Якщо я правильно зрозумів, — уточнив ловець.

Ящір обурено сплеснув крихітними лапками.

— Не тільки! Біомагічний консультант, тактичний аналітик, архіваріус, медичний помічник і, за сумісництвом, єдиний при здоровому глузді учасник цієї експедиції.

— Скромність у тебе взагалі є? — зітхнув Дан.

— Ні. Скромність довелося видалити. Вона займала надто багато пам'яті.

Цього разу навіть в очах Димитрія промайнуло щось схоже на усмішку.

— Балакучий.

— Це мій головний недолік, — з гідністю відповів Ірлі. — Зате я безкоштовно повідомляю господаря, коли він збирається вчинити чергову дурницю.

— І часто?

— Практично щодня.

— Охоче вірю, — зітхнув Вальтер.

— Не перебільшуй, — обурився Данаїл.

— Добре. Шість днів на тиждень.

Данаїл роздратовано похитав головою.

— Іноді мені здається, що даремно я взагалі тебе активував.

— Неправда.

Ящір трагічно притиснув лапки до грудей.

— Без мене ти вже щонайменше п'ять разів загинув би.

— Двічі.

— Підтверджено — двічі, — поважно уточнив Ірлі. — І ще тричі — статистично.

Димитрій зробив висновок.

— Корисний помічник.

Ірлі вдоволено розплився в усмішці.

— Нарешті людина з гарним смаком.

— Але базікає надто багато.

Ящір завмер. Потім подивився на Дана.

— Він щойно дуже ввічливо мене образив?

— Так.

— Він мені вже подобається.

Димитрій сперся рукою на кермо й подивився на Данаїла.

— Що ж... раз уже ти ув'язався за мною й не захотів залишитися в замку, доведеться попрацювати.

— Слабо віриться, що вам знадобиться саме моя допомога.

— Знадобиться.

Хлопець недовірливо всміхнувся.

— Наскільки я вже встиг вас пізнати, вам зараз просто цікаво подивитися, як саме я виживав у Пустці.

Ловець хмикнув.

— Молодець. Тямущий. Артефактами-накопичувачами користуватися вмієш? Бо щось я не помітив у тебе жодного.

— Умію. Просто ніколи їх не носив. Досі мені вистачало печатки-татуювання.

— Увага! — негайно втрутився Ірлі. — Зараз пролунає репліка, після якої Димитрій почне читати лекцію з техніки безпеки.

Дан приречено зітхнув.

— Міг би зараз не втручатися?

— Міг би. Але статистика проти.

Данаїл подумки відмахнувся від ящера й перевів погляд на Вальтера. Йому кортіло повідомити про своє досягнення.

— Учора я переробив печатку-накопичувач на  збирання темної санергії з зовнішнього середовища. Резерв став... майже бездонним.

Останні слова він вимовив із неприхованим задоволенням. Димитрій лише похитав головою.

— «Майже» — дуже важливе слово.

Ірлі переможно підняв лапку.

— Я ж казав.

— Думаєте, я знову переоцінив себе?

— Думаю, ти переоцінив власне тіло. Якщо спробувати пропустити річку крізь надто тонку трубу, труба просто лусне.

Данаїл скривився.

— Тобто...

— Тобто зараз твоя межа — приблизно три години безперервної передачі санергії. Потім організм почне руйнуватися швидше, ніж устигатиме відновлюватися.

Хлопець важко зітхнув.

— Це ви зараз знову тонко назвали мене дистрофіком?

— Чому тонко?

У кутиках губ Димитрія з'явилася ледь помітна усмішка.

— Дуже навіть прямо.

Ірлі задумливо почухав підборіддя.

— Я б використав формулювання «фізично економна комплектація».

Дан скептично подивився на нього.

— Ти не допомагаєш.

— Зате красиво формулюю.

Данаїл закотив очі. Димитрій твердо наказав:

— Нікому сторонньому не розповідай про своє татуювання.