Глава 7. Знайомство

Після переміщення Данаїл устиг лише розгублено озирнутися навколо, відзначивши, що це місце йому зовсім незнайоме.

Наступної миті його грубо повалили обличчям на холодну кахельну підлогу й втиснули в неї.

Якби не знеболювальні та стимулятори, що зараз циркулювали в крові, Дан напевно знепритомнів би. Натомість він лише приглушено скрикнув і зайшовся кашлем.

— Як ти зняв кайданки? — холодно запитав ловчий.

Данаїл лише міцніше стиснув зуби.

Відповідати він не збирався.

Кілька секунд тиші.

Потім чужі руки швидко й упевнено ковзнули по його одягу.

Обшук.

Професійний.

Без жодного зайвого руху.

Зникла одна каблучка.

Друга.

Ілюзія, що приховувала комбінезон, розвіялася миттєво, відкривши світові пошматовану кігтями тканину, просочену засохлою кров'ю, яка остаточно перетворилася на жалюгідне лахміття.

— Вражає... — промовив Димитрій. — Життя поза законом, бачу, не надто тебе балує.

Він потягнувся до браслета Ірлі.

«Ну ж бо...»

Дан завмер, насилу стримуючи злорадну посмішку.

Пальці торкнулися Ірлі.

Розряд зірвався миттєво.

Електрики вистачило б, щоб звалити дорослого чоловіка.

Але Вальтер лише ледь помітно повернув кисть.

Навколо долоні спалахнула тонка сфера, сплетена з темряви.

Розряд зник усередині неї, немов крапля води в піску.

За мить захисна оболонка розтанула без сліду.

Димитрій підняв брову.

— Продовжуєш дивувати? Похвально.

Він знову потягнувся до браслета, цього разу огорнувши руку новим шаром захисної темряви.

— Не чіпайте! — вигукнув Дан.

У його голосі прозвучала тривога, але Вальтер і не думав його слухати.

Ірлі легко зісковзнув із зап'ястка.

Тієї ж миті тіло скрутило таким болем, що перед очима спалахнули білі плями.

Усе попливло.

Ноги підкосилися.

Повітря застрягло в грудях.

Ще трохи...

І він знепритомніє.

Та цього йому не дозволили.

Крижані пальці торкнулися оголеної шкіри спини. Темрява проникла всередину тіла, швидко розтікаючись нервами.

Біль почав відступати.

Не зник.

Але перестав розривати свідомість на шматки.

— Я вимкнув частину нервових рецепторів. Тож не розраховуй на таку розкіш, як непритомність, — рівно промовив Димитрій.

Він сховав каблучки та браслет до поясної сумки, а тоді одним упевненим рухом підняв Дана на ноги.

Нові кайданки клацнули попереду, трохи вище зап'ясть, так, щоб не зачіпати перебинтовану кисть.

Вальтер уважно оглянув свою здобич.

— Попався. Сподіваюся, набігався?

«Це ми ще побачимо...» — зло подумав Данаїл, але вголос нічого не сказав.

— Якщо хочеш отримати свої іграшки назад, поводься розсудливо.

Ловчий розвернувся.

— За мною.

Довелося йти.

Без Ірлі.

Без каблучок.

Із блокаторами санергії на руках.

Уперше за багато років Данаїл відчув себе звичайним підлітком.

Беззахисним.

Надто слабким, щоб чинити опір.

Це відчуття виявилося гіршим за фізичний біль.

Він машинально підвів погляд, намагаючись зрозуміти, куди його привели.

Чорно-біла плитка тягнулася вперед довгою шаховою смугою.

Білі стіни здавалися майже сліпучими.

Надто чистими.

Надто правильними.

Повітря було крижаним.

Пахло антисептиком, спиртом, озоном після роботи магічних стерилізаторів...

І ще чимось.

Важким.

Холодним.

Металевим.

Тим особливим запахом, який неможливо сплутати ні з чим іншим.

Так пахнуть місця, де смерть давно стала частиною повсякденної роботи.

По обидва боки проходу тягнулися важкі холодильні шафи з матової сталі.

На кожних дверцятах — акуратна чорна табличка з номером.

Зсередини долинало ледь чутне гудіння охолоджувальних рун.

Між шафами стояли металеві каталки, накриті бездоганно білими простирадлами.

Під тканиною чітко вгадувалися людські силуети.

Деякі — зовсім маленькі.

У Дана неприємно стиснулося серце.

У дальньому кінці приміщення розташовувалася операційна зона.

Масивний хірургічний стіл.

Над ним — кругла лампа з десятками кришталевих лінз, що заливала метал холодним білим світлом.

Поруч поблискували стійки з інструментами.

Скляні шафи були заставлені колбами, ампулами та банками з препаратами.

Під однією з полиць тихо гудів магічний стерилізатор.

Жодної плями крові.

Жодної порошинки.

Бездоганний порядок виглядав куди страшніше за будь-який безлад.

Наче тут щодня розтинали людські тіла.

І так само щодня приводили все до ідеального стану.

Серце пропустило удар.

— Це... морг?

— Так. Тут я проводжу судово-медичні дослідження. Коли потрібно — операції. Іноді експерименти. Тож нам ніхто не заважатиме. Хіба що мій асистент.

Краще б Дан не запитував.

Уява миттєво намалювала десятки найнеприємніших варіантів того, що саме ловчий міг вкладати в слово «експерименти».

Тим часом Димитрій задумливо розглядав Ірлі.

Артефакт був справді незвичайним.

Не просто браслет.

Усередині — надскладний штучний інтелект, жива душа, величезний накопичувач санергії. Просторова кишеня, медичний модуль, система захисту, набір відмичок...

Навіть прив'язка до саргії власника була виконана абсолютно незнайомим способом.

Мабуть, нічого подібного йому раніше бачити не доводилося.

— Сідай.

Данаїл простежив за напрямком його руки.

Посеред приміщення стояв круглий лабораторний табурет на одній ніжці.

Без спинки.

Не найзручніше місце для полоненого.

Він сів на нього без особливого задоволення.

Кайданки тихо брязнули.

Вальтер неквапливо підійшов ближче.

Тепер Дан міг роздивитися його без поспіху.

Високий.

Широкоплечий.

Чорна форма Патруля сиділа так, ніби її шили спеціально для нього.

Жодного зайвого руху.

Жодної краплі метушні.

Лише впевненість людини, яка звикла повністю контролювати все, що відбувається.