Глава 5 Трохи ближче до правди

Я пролежала пів ночі, не зімкнувши очей. Небо затягло хмарами так, що я не змогла побачити жодної зірки. Прикро, що саме сьогодні, коли мені випала така нагода, погода й небо відмовили мені. Довелося дивитися в стелю й відволікатися на різні дрібниці, аби тільки не заснути. Через деякий час я вирішила перебрати все, що лежало на нічному столику. Там був невеликий дерев’яний хрестик, кілька книжок, включно з Біблією, і різноманітні стрічки. Одну я відклала, щоб вплести у волосся завтра. Небесно-блакитна, вона чудово пасуватиме до моєї сукні й ще краще підкреслить колір моїх очей. Вирішивши почитати, я витягла нижню книжку зі стосу й дістала ліхтарик. На жаль, дівоча пам’ять часто дається взнаки. Я так і не зарядили його, хоча мала таку можливість. Просто забула. Щоб не припуститися тієї ж помилки завтра, я поклала ліхтарик на тумбочку й відвернулася до вікна. Читання скасовується.

Пролежавши ще кілька хвилин у тиші, я зібралася рушити до правди. Близько першої ночі я встала з ліжка. Діставши з сумки пальто й швидко накинувши його на плечі, я рушила до дверей.

Усе-таки дуже добре, що це не моя перша подорож. Одного разу я зв’язалася з однією бандою з Лондона у 1989 році. Тоді я познайомилася з чудовим хлопцем, який замінив мені брата. Він урятував мені життя, а я відкрила йому свій секрет. Мені було п’ятнадцять. Так от, він показав мені кілька способів зламу замків. Для цього знадобляться дві шпильки й манікюрні ножиці. Дві хвилини — і вуаля, усе готово. Я вільна.

За двері я вийшла з осторогою. Озирнувшись навсібіч, чи немає поблизу Сюзі, я попрямувала до службових сходів. Тут було надто темно, ліхтарик мені б не завадив, але все ж світліше, ніж учора ввечері в місці мого прибуття. Двері до кухні були незамкнені, отже, Сюзі дісталася до кімнати раніше за мене. А може, вона просто забула сьогодні їх замкнути? Думаю, навряд чи.

Я повільно пройшла через кухню й по пам’яті дісталася потрібних мені дверей. Вони теж були відчинені. Усі мої сумніви зникли — Сюзі точно там. І тепер мені справді стало не по собі: я боялася натрапити на міс Грін. Уявляю цю картину: Сюзі спускається сходами, а тут нізвідки — силует у темному пальті. Мало того, що бідну жінку ледь удар не схопить, так вона ще й, цілком можливо, перестане мені довіряти. А зараз її довіра для мене — на першому місці. Хоча ні, на другому, на першому — правда. Саме тому я вирішила ризикнути.

Неохоче залишивши кухню позаду, я повільно просувалася через їдальню, намагаючись нічого не зачепити, щоб не здійняти шуму. Обережно, навпомацки, я перетнула банкетну залу. Мені здалося, що це тривало понад п’ять хвилин. Як же добре, що сьогодні я вже тут була, інакше в житті не знайшла б виходу, та й входу теж.

У наступні хвилини першим пунктом у плані моєї розвідки, величезними червоними літерами, вирізьбленими глибоко в свідомості, красувалися п’ять простих слів: «НЕ ПОПАСТИСЯ СЮЗІ НА ОЧІ».

У холі було достатньо світло завдяки вікнам по всьому периметру. Хоч ніч і була хмарною, але виявилася доволі ясною. І тут мені стало по-справжньому страшно: попереду сходи. Якщо Сюзі почне спускатися в той час, коли я буду там, сховатися мені буде ніде. Я вже серйозно задумалася над тим, щоб дочекатися, поки вона піде, або перенести свою місію на наступну ніч. А що, як вона там надовго? Нічого! Це не має значення. Можливо, її взагалі там немає, і я все це вигадала! Найімовірніше, Сюзі мирно спить у своєму ліжку й не підозрює про мої плани.

Я вирішила дізнатися про все сьогодні й не мала права так швидко здаватися. Саме тому я пішла на ризик. Це як пластир — треба зірвати швидко, і все буде гаразд, а не тягнути кота за хвіст. Але ж пластир можна відірвати разом зі шкірою... Я просто повинна бути максимально тихою й обережною.

Завершивши суперечку зі своїм другим «я», мені не залишалося нічого іншого, як рухатися вперед.

Я швидко подолала відстань від дверей до сходів і ступила на першу сходинку. Не знаю чому, але я відчула полегшення, можливо, через те, що тепер уже нікуди не подінуся, не поверну назад. Крок за кроком я залишала позаду сумніви й набиралася рішучості.

Звернувши до східної частини будівлі, я побачила проблиск світла. Мої підозри справдилися — Сюзі справді щось приховувала, а зараз робила все, аби я не дізналася цієї таємниці. Усе моє тіло охопило непереборне тремтіння розчарування й безсилля, а серце зрадницьки закалатало.

Зайти туди й викрити її я не можу, адже так нічого не з’ясую. Та й довести щось навряд чи вдасться. До того ж я гостя, і не дивно, що від мене приховують таємниці цього дому. Мені залишалося мовчки стояти за рогом і чекати — чекати невідомо чого. Можливо, Сюзі знає про мій план і проведе тут усю ніч. Але тоді їй доведеться робити це знову і знову, кожного Божого дня, поки я перебуватиму в цьому часі.

Моя свідомість була сповнена рішучості, бо я знала: я не зупинюся на півдорозі, не здамся. Якщо я щось вирішила — доб’юся свого будь-яким способом.

Як би складно мені не було це визнавати, але я мала рацію. Сюзі просиділа там усю ніч. Коли годинник пробив шосту ранку, я швидко підвелася з підлоги, на яку присіла через годину свого перебування тут, і помчала назад до кімнати. Мій погляд застилала прозора пелена втоми, а ноги здавалися неймовірно важкими. Розвиднілося дуже швидко, але я страшенно хотіла спати, і денне світло не стало для мене перешкодою.

У моїй свідомості вирувало шалене розчарування, але, попри це, я не збиралася опускати руки. Я не мала наміру здаватися.

О пів на десяту Сюзанна прийшла мене будити. Трьох годин сну явно не вистачило. Чорні кола під очима, важкі повіки та сам неприродно-червоний колір очей відкрито натякали на безсонну ніч. На мій подив, Сюзі зробила вигляд, що нічого не помітила.

Правду кажучи, мені вже починала набридати ця гра. Нестерпно хотілося викрити її брехню, випалити їй в обличчя, що я розкусила блеф, здогадалася про обман. Але мені потрібно було тримати себе в руках. Я не сміла так швидко все зіпсувати. До того ж, попри всі ці таємниці, Сюзі мені, як і раніше, подобалася. Поруч із нею я не почувалася самотньою, я відчувала свою значущість. Для мене цього було достатньо, щоб прив’язатися до неї ще сильніше.