Глава 4 Новий дім

Іноді бувають такі дні, коли ти прокидаєшся, але тобі нічого не хочеться. Лише одного — знову поринути у сон і вимкнути свій розум, щоб жодна тривожна думка не пробралася до твоєї голови. А в інші дні, навпаки, хочеться підвестися якомога швидше, прокинутися й почати новий день із новими силами. Ти сподіваєшся, що цей день стане кращим за попередні, що він буде особливим. Так само і я сподівалася, що новий день зустріне мене чимось особливим, чимось хорошим, чого вже давно не було в моєму житті.

Цієї ночі я спала напрочуд спокійно, без жодних кошмарів, тому, коли Сюзі прийшла мене будити, я підвелася доволі швидко й у чудовому настрої.

— Міс Емілі, уже ранок. Час вставати. — Сюзі підійшла до мого ліжка й легенько поплескала мене по плечу. — Ви й так проспали більше, ніж належить. — Вона відчинила вікно й впустила до кімнати трохи свіжого повітря. — Погляньте, яка чудова погода, ви принесли із собою тепло. Вставайте, міс, я знайшла вам одяг, думаю, за розміром буде саме те. — Її обличчя осяяла промениста усмішка, така ж яскрава, як ранкове сонце за моїм вікном.

Сюзі підійшла до ліжка, і я помітила згорток тканини в її правій руці. Вона обережно поклала сукню на ліжко. Вона була доволі проста, але дуже гарна — ніжно-блакитного кольору з вишивкою по подолу. Я спробувала пригадати, коли востаннє носила таку милу й охайну сукенку, але не змогла.

— Вставайте, я допоможу вам одягнутися.

Я слухняно підвелася. Сюзі накинула на мене халат і потягнула геть із кімнати. На мить у мені прокинулася бунтарка, якою я була в дитинстві, і, різко зупинившись, я висмикнула руку.

— Я відведу вас умиватися, міс. — Перелякано пробурмотіла Сюзі.

— Вибачте. — Я відчула дикий укол совісті. Мені стало жахливо соромно, що я налякала цю милу жінку своєю поведінкою й огидним характером. — Мені треба взяти із собою все необхідне. — Якомога м’якше почала виправдовуватися я й швидко повернулася по сумку.

Увесь учорашній вечір був для мене ніби в тумані, і я не могла згадати, де її кинула. Цілком випадково мій погляд ковзнув у вікно. Я побачила високого й стрункого чоловіка, який прогулювався садом. Дуже добре складений, на вигляд — справжній джентльмен. Я нерідко їх зустрічала, тож миттєво здогадалася, що він із вищого суспільства. Темний фрак, високий циліндр на голові. Але найбільше його видавала хода. Лише справжній лорд може мати таку грацію й плавність рухів. Якби йому довелося стати таємним агентом і зображати простолюдина, він би з тріском провалився. Кожен рух прекрасного незнайомця був м’яким і впевненим, тож я, сама того не бажаючи, завмерла в захопленні, милуючись його повільними розміреними кроками. Він стояв до мене спиною, і я не змогла роздивитися його обличчя, хоча дуже цього хотіла. Він точно не зі слуг. Я подумала, що це може бути господар будинку, тоді мені краще не потрапляти йому на очі. Але як же складно це може виявитися для мене. Я терпіти не можу таємниці й загадки, а він став ще однією загадкою. Треба все розпитати у Сюзі.

Я побачила свою сумку під столом. Швидко дістала зубну пасту, щітку, а також пакетик рідкого мила й вийшла з кімнати. Сюзі все ще чекала мене в коридорі.

— Я готова, вибачте, що так довго. — Я зовсім не уявляла, скільки часу мене не було, але за нудьгуючим виразом обличчя жінки стало зрозуміло, що я змусила її чекати.

— Усе гаразд, люба. — Вона усміхнулася й повела мене вперед. Мені стало так тепло на душі, адже небагато людей називають мене так ніжно. Було в цій жінці щось таке, що викликало прихильність, і я не знала, як до цього ставитися.

Сюзі привела мене на кухню, де стояв великий таз із чистою й прозорою водою, точно як озеро за будинком, яке видно з мого вікна. Не гаючи ні хвилини, я занурила руки в теплу воду. На мій подив, сьогодні температура в цій кімнаті була значно приємнішою, ніж учора ввечері. Не церемонячись, як я звикла вдома, я швидко вмилася й витерла обличчя м’яким чистим рушником, який подала мені Сюзі. Очі ще пекли після вчорашніх сліз, і тепла вода виявилася дуже доречною. Я відчула приємне поколювання, що розлилося всім тілом, і мене пройняв тремтливий дрож полегшення. Звісно, мені дуже хотілося прийняти гарячий душ, щоб вода стрімким потоком розтікалася по кожній ділянці шкіри, але, як я вже казала, цьому не судилося статися найближчим часом.

Нашвидкуруч почистивши зуби, я кинулася до дверей, що виходили на подвір’я. Повітря було свіжим і теплим, а звідкись із боку пагорбів долинав запах останніх польових квітів, яких ще не встиг торкнутися морозний вітер. Я не знаю, що це були за квіти, але аромат видався мені дуже знайомим. Я хотіла запитати у Сюзі, чим так приємно пахне, але передумала. До того ж вона залишилася на кухні, дозволивши мені побути наодинці із собою й насолодитися тихим осіннім ранком. Озирнувшись навколо й оцінивши місце, де я перебуваю, я завмерла. Мене охопив неймовірний захват.

Я стояла на задньому подвір’ї будинку… Хоча ні, замку — він був настільки величезний, що інакше його не назвеш. Але не будинок привернув мою увагу найбільше. Переді мною розкинувся неймовірної краси ліс. Він був так близько, буквально за сто футів від мене, густий і прекрасний. Якщо чесно, природа — моя слабкість. В університеті я збираюся вивчати біологію. Мене надихає думка про те, що в природі є щось більше, ніж звичайний механізм і засіб для виживання. Я думаю, що в кожній рослині є життя, є таємниця, своя історія. Цей ліс був сповнений таємниць, загадок, які я хотіла розгадати. Дерева були дуже старими, бо здіймалися високо в небо. Перед моїми очима у всій красі поставали дуби, буки, забарвлені яскравими осінніми барвами, а десь удалині виднілися навіть сосни. Сам ліс був надто густим, і все ж сонце пробивалося крізь гілки дерев. Я не змогла стриматися й голосно зітхнула від захвату. Сюзі, яка раптом опинилася за моєю спиною, це помітила.

— Гарно, правда? — Запитала вона мене. Здригнувшись від несподіванки, я відірвала погляд від цієї краси й подивилася в очі жінці, яка перервала мої роздуми. Я лише кивнула на знак згоди, не маючи сили вимовити бодай слово. — Він належить моєму господарю. Тут усе належить йому. Його володіння охоплюють понад тисячу акрів землі. Озеро за будинком, яке ви могли бачити зі свого вікна, теж його. — З нотками натхнення й гордості в голосі промовила вона.