Епілог

Селін

Я стояла над обривом і дивилася вниз. Сьогодні море було особливо спокійним, ніби очікувало мене. Заплющила очі та глибоко вдихнула солоне морське повітря, змішане з пахощами чебрецю. Саме сюди, у ці прозорі Егейські води, мене викинула доля — зламану, знепритомнілу, без пам’яті й без імені. Але зараз, стоячи тут знову, відчувала зовсім інше. Я більше не була тією беззахисною дівчинкою, яку хвилі прибою розбивали об скелі. Я пройшла крізь темряву, зібрала свою пам’ять по крихтах і виборола правду, якої від нас хотіли відібрати. Тоді море віддало мене назад світу не для того, щоб я просто існувала в тіні свого болю. Воно зберегло мені життя, щоб я знайшла силу протистояти монстрам і захистити тих, кого люблю.

Я розплющила очі, вдивляючись у безкрайню блакить, і вперше за ці роки відчула, як із моїх грудей остаточно спадає важкий, задушливий тягар.

Минуло три місяці з моменту суду над Едвардом Норрісом та його поплічниками. Саме він виявився замовником смерті мого батька, а власник компанії «Деліус Корпорейшен» Леон Гарфілд був виконавцем. Саме через їх жадібність і холодний розрахунок загинула й моя сестра Кларисса.

Тієї фатальної ночі три роки тому в Ґюмбеті наша яхта перетворилася на криваву пастку. Я пригадала той душний сморід пороху, крики, холодний блиск ножів і кров моєї сестри та батька Генрі на білосніжній палубі. Тоді троє нападників не залишили їм жодного шансу. Мені дивом вдалося вижити: після точного, оглушливого удару я впала в нічне темне море. Якби не родина Ефе, яка підібрала моє знепритомніле тіло з води, я б давно спочивала на дні Егейського моря.

Проте Норріс не врахував двох речей.

По-перше, з’явилися нововиявлені обставини — беззаперечний юридичний важіль, який дозволив юристам Скотленд-Ярду й Королівській прокурорській службі офіційно відновити розслідування. Фінансові роздруківки з офшорів, які ми викрили під час аудиту, чітко фіксували трансакції від підставних фірм Норріса на рахунки Леона Гарфілда за тиждень до трагедії.

А по-друге… моя пам’ять повернулася. Мої свідчення дали слідству точні орієнтири, і поліція знайшла спершу одного виконавця вбивства, а згодом — і двох інших, які були охоронцями містера Гарфілда.

Дивлячись на матір у ті дні, я бачила, через яке пекло їй довелося пройти знову. Вона ніби заново переживала кожну секунду того жаху. Її руки безперервно тремтіли, а в очах читався страх — вона боялася, що зв’язки Норріса знову спрацюють, що гроші переможуть правосуддя, і цей монстр знову вийде сухим із води. Кожен дзвінок від адвокатів змушував її завмирати й бліднути, а будь-яка затримка в судових засіданнях викликала в неї тиху паніку. Вона віддала стільки сил, щоб захистити мене тепер, що після оголошення вироку здавалася абсолютно знесиленою.

Але це було виправдано. Всі вони понесуть законне й суворе покарання за свої злочини. І хоча минуле вже не змінити, а біль втрати нікуди не зникне, ми з матір’ю зрештою отримали довгоочікуваний спокій та відчуття справедливості.

На душі стало так спокійно й дивовижно затишно. Я знову заплющила очі, вбираючи це відчуття, і в наступну мить відчула теплий, невагомий дотик вуст на своїй шиї, який повільною стежкою опустився нижче, до самої ключиці. Внутрішньо все тріпотіло, а по шкірі пробігла хвиля солодкого трепету.

— Джареде… — видихнула я.

Він обійняв мене ззаду, міцно схрестивши руки на моїх грудях і притягнувши до свого гарячого тіла. Його дихання обпікало мені вухо, а серце за спиною билося в прискореному, божевільному ритмі, відгукуючись на моє власне.

— Чому саме сюди ти захотіла приїхати?

— З цього пагорба мене зіштовхнула Еліс, а ти не вагаючись врятував мене, — відповіла я, повертаючи голову, щоб зустрітися з його поглядом.

Джаред нічого не відповів, лише знову припав гарячим, наполегливим поцілунком до моєї шиї, від якого в мене перехопило подих, а ноги на мить стали ватними. Коли він повільно відпустив мене з обіймів, залишаючи відчуття раптового холоду на шкірі, я зробила крок до самої прірви, вдивляючись у сріблясту гладь води.

— Селін, ти що робиш? — схопивши мене за руку й різко потягнувши до себе, схвильовано промовив він. У його синіх очах спалахнув справжній переляк, змішаний із неприхованою пристрастю.

— Все нормально, Джареде! Я лише хочу стати ближчою… до моря… — усміхнулася я, провівши пальцями по його щоці й відчуваючи, як під моєю долонею напружилися його вилиці.

Чоловік не дав мені договорити: одним рухом він легко схопив мене на руки, притискаючи до своїх грудей так міцно, ніби ніколи більше не збирався випускати. Потім рушив крутою стежкою, яка вела донизу, просто до води.

Він зайшов у прохолодні хвилі, і я ще міцніше обійняла його за шию, вплітаючи пальці в його волосся й відчуваючи, як жагуче тепло його тіла контрастує з морською прохолодою.

— Не варто боятися! Я поряд! — поцілувавши мене в скроню й торкнувшись губами лоба, промовив він.

Джаред повільно йшов углиб, і з кожним його впевненим кроком ми все більше поринали у воду. Вона огортала нас, але поруч із ним мені було гаряче.

— Хочеш побороти свій страх?

— Так! — впевнено промовила.

Тримаючись за шию Джареда, я все ж таки наважилась і, набравши більше повітря в легені, відпустила його та пірнула.