Розділ 24

Селін

— Досить мило, що ти приревнувала мене!

Я лише похитала головою, і всередині мене все раптово ніби завмерло від дивного усвідомлення. Виявилося, ревнощі — це не просто дурна й дитяча образа, як я завжди вважала. Це був гострий, лихоманковий спалах страху втратити когось, хто непомітно став для тебе всім. І від цієї простої істини серце калатало лише сильніше.

— Так, я приревнувала! — набравшись сміливості, чесно відповіла.

На декілька хвилин знову запала тиша. Хаотичні почуття накрили мене, і я голосно видихнула. Дивилася на дорогу й абсолютно не розуміла, куди ми їдемо, в якому напрямку і, головне, навіщо. Спочатку ми просто кружляли містом, а зараз… я навіть не могла збагнути, де ми знаходимося.

Джаред, ніби прочитавши мої думки, зупинив машину на узбіччі, повернувся до мене й почав щось говорити. Я спочатку його не слухала, повністю поринувши у власні роздуми. І лише за мить до мене нарешті долинули його слова:

— Селін, це безвідповідально! Ти не повинна так поводитися!

Що? Якого біса він розпочав вичитувати мене? Нахмурившись, я повернулася до нього й запитала:

— Де ми?

— Виїхали з міста, — спокійно відповів він.

— Навіщо?

Ми дивилися одне на одного, не відводячи поглядів. Він мовчав. Так і не відповів.

— Джареде, сьогодні я врятувала компанію…

Чоловік не дав мені договорити: він міцно схопив мене за потилицю й притягнув моє обличчя до себе. Гнівався! Це було виразно помітно, але він усе одно мовчав.

— Доки ти не голова правління, ти не будеш втручатися у справи компанії.

Він це серйозно зараз?! Усередині мене все спалахнуло — я закипала від гніву, відчуваючи, як пульс боляче стукає у скронях. Ще трішки, і я зірвалася б, мовби той вулкан! Не тямлячи себе від образи, я відхилилася від нього та з усієї сили дала сильного ляпаса по щоці. Руку обпекло тихим болем, але лють усе одно розривала зсередини.

— Випусти мене з машини! Це якесь божевілля!

Я гарячково смикала ручку дверцят, намагаючись вирватися на свіже повітря. Раптово почула тихий смішок Джареда й різко повернулася до нього.

— Що смішного?! — гаркнула я, не в змозі приховати закипаючий гнів.

— Ти дійсно сказала, що це якесь божевілля! — він відкрив дверцята машини, повільно обійшов її, взяв мене за руки та обережно витягнув назовні. — Ми не розуміємо одне одного… ми дратуємо одне одного, навіть зараз! — він міцно взяв мене за руку та кудись упевнено повів.

Довкола панувала напівтемрява. Навколо себе я бачила лише ліс і високі дерева, що шелестіли від вітру.

— Між нами велика, я б навіть сказав величезна, впадина, і ми не можемо перейти її, не можемо знайти вірну дорогу! — я йшла за ним мовчки, шокована його раптовою відвертістю та дивними міркуваннями. — Ти стовідсотково власниця, і по праву такі люди, як ти, вважаються однолюбами: що належить тобі, не належить більше нікому. Тому така сумісність завжди оточена ревнощами, і вихід у світ такої пари, як ми, часто супроводжується проблемами й спорами у відносинах. Якщо комусь із пари здається, що був наданий знак уваги сторонній людині, а не йому, вечір буде зіпсований через те, що може виникнути конфлікт із проявами ревнощів і в хід можуть піти навіть кулаки.

Слухаючи цей психологічний монолог, я лише хмикнула.

— Джареде, ти це серйозно? Якого біса ти говориш таку нісенітницю?! І взагалі, — я різко зупинилася та смикнула руку, намагаючись вирвати пальці з його міцної хватки, — куди ти мене тягнеш?!

Я стала як укопана й просто відмовилася далі йти. Але перш ніж я встигла заперечити чи зробити хоча б крок назад, Джаред легко схопив мене на руки.

— Тобі хочеться відчувати від мене ту енергію, почуття та емоції, які роздмухують у тобі полум’я, — продовжував говорити Джаред, несучи мене на руках і пробираючись крізь сутінки. — Я відчуваю це бажання, і це підстьобує мене. У такому союзі обов’язково знайдеться місце безумству та пристрасті.

— Не варто продовжувати говорити психологічними термінами! Я не твоя клієнтка… — видавила я, намагаючись зберегти хоч якісь залишки захисного бар’єру, хоча серце в грудях калатало від його слів.

Джаред зупинився посеред лісу та поглянув мені просто у вічі. Його погляд став настільки темним, що в мене перехопило подих.

— Я чудово відчуваю не лише твоє тіло!

— До чого ти це зараз сказав? — прошепотіла я, відчуваючи, як обличчя обпікає гарячим рум’янцем.

— Я намагаюся, — зітхнув він та продовжив далі йти, — пояснити тобі, у чому полягає твоя роль у компанії та в моєму житті. Це зовсім різні речі.

Він, продовжуючи тримати мене на руках, пройшов ще декілька метрів, і раптом я побачила озеро — неймовірно гарне, затишне озеро посеред яскравих лісових барв. Острівець спокою серед нашого особистого хаосу.

— А можливо, ми дійсно несумісні й нам не варто бути разом? — раптом стиха мовив він.

Я квапливо опустила голову, щоб він не бачив моїх сліз, намагаючись стримати зрадницьке тремтіння губ.